Найпопулярніші соціальні мережі: такі як фейсбук, ютуб, інстаграм, твіттер, пінтерест та інші – відомі багатьом користувачам. Але ж там можна не тільки спілкуватися, ми також багато чого шукаємо: починаючи із модних шкарпеток, закінчуючи важливими документами та статтями.

А чи замислювалися ви про те, що саме шукають у соцмережах користувачі?  Відповідь на це питання вирішила пошукати у колі друзів. Тому я зробила соціальне опитування в інстаграмі. Відповіді розділилися  на декілька типів. Перший – інформація для  навчальних проектів,або ГДЗ (тобто – рішення домашніх завдань)  для школи, і щось  про життя. Другий – різноманітні розважальні програми та конкурси, телешоу та проекти. І третій – що-небудь для себе, наприклад естетичні фотографії для задоволення внутрішнього перфекціоніста, може фото якоїсь одежі чи прикрас, які потім шукатимеш у магазинах свого міста. Мої подруги, окрім естетики, шукають фотографії улюблених акторів та співаків. Стрічка пошуку в мами та бабусі забита назвами різних фільмів та серіалів. Татусь завантажує книги і відеоуроки, а брат – різні  пісні та кумедні відео.

Під час власного пошуку та дослідження теми знайшла канали з вивчення мов(російської, української, англійської, німецької, іспанської, тощо) і навіть для тренувань із прописаним планом підготовки себе і свого тіла до літа. Так, так, саме до літа! Це не одрук. Бо пора олів’є таки настає і, мало хто встоїть перед такою спокусою.

Сучасні можливості навчання онлайн доволі широкі і відмовки на зразок:  «далеко їхати», або «не вистачає часу» вже якісь неоригінальні. У наш час можна увімкнути лекцію і стояти вимішувати тісто для різдвяних пряників. Тож, не вигадуйте собі причин чогось не робити, а користайтеся усіма доступними можливостями. А ще поцікавтеся у друзів, а що цікавого знаходять у соцмережах вони. Результат може Вас здивувати.

Марія ЯКОВЕЦЬ, випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”

The post Що шукає у соціальних мережах моє покоління? appeared first on Я - журналіст.

Женщина, которая поэт,
Непредвиденная, сказочно свихнулась,
И об этом всем напишется сонет,
Что была, любила, не очнулась

Вона – це сучасний прототип Анни Ахматової чи Марини Цвітаєвої, яка знаходить втіху у тому, що пише. Вона – це натхнення, невичерпне натхнення, яке береться з вдихами сірого диму і лягає на папір рівними рядками нових віршів. Вона – це Єлизавета Несен.

Ліза – студентка 2 курсу спеціальності «Журналістика» Національного університету «Острозька академія». Народилася 30 квітня у місті Лубни, Полтавської області.

Почала писати рано: спочатку короткі дитячі вірші, а потім знайшла свій стиль. Брала участь у літературних конкурсах Лубенщини, писала наукову роботу для Малої академії наук у розділі «Літературна творчість». У 16 років видала свою першу збірку – «Сезонна Алергія».

Активна, невгамовна дівчина, яка хоче спробувати себе у всьому. Саме тому зараз працює на студентському радіо OSTRadio та пише статті на портал Ostroh.Info. Досить сором’язлива, але коли виходить на публіку читати свої вірші – неначе перетворюється на іншу людину. Багато працювала – у кол-центрі, аніматором, перекладала пісні для агенцій, писала поздоровлення. Живе поезією та ідеями. Надихається життям.

Самотні дахи над таким жe самотнім містом
Люди з людьми та скорботою у очах,
Ти можeш потрапити в руки до каратиста,
А можeш згубитись губами у тих ночах.

«Інколи здається, що я народилася з поезією. Вона була і є повсюди, я не змогла б зараз уявити своє життя без неї».

Єлизавета брала участь у різних літературних конкурсах: першим був – «Поетична весна»

«Поетична весна» – це конкурс, що проходить у моєму місті щорічно. Туди приходять молоді творці з міста та району, щоб продемонструвати власні поезії та прози. В кінці визначають переможців».

Також поетеса писала наукову роботу для Малої академії наук у секції «Літературна творчість». Пригадує, як на регіональному етапі відбору судді погано відізвалися про її вірші, розкритикувавши їх.

«Я була максимально розчарована, їхала додому з думкою, що перестану займатись творчістю. Але, на щастя, ті думки пройшли і я подарувала аудиторії ще не один вірш».

Однак, це не зломило її, тому що того ж року вона видала свою першу збірку. І у свої 16 її запрошують до літоб’єднання ім. О. Донченка у рідному місті – Лубнах.

«Не можу сказати, що є вірші, які я не любила, тому що образивши вірш – я ображаю чиюсь творчість. Поезії можна критикувати, але не любити – незаконно. Мене завжди бісили українські переклади зарубіжних віршів. Оригінал завжди краще».

Вірші Єлизавети сучасні, переповнені метафорами і почуттями та дівчина не забуває мріяти.

«Я вважаю себе людиною своєї епохи. Мій стиль, проблематика віршів повністю актуальні зараз. Немає цензури, є багато можливостей презентувати себе. Я б не хотіла кудись телепортувати. Можливо, на годинку лише опинитися в обіймах Єсєніна та завальсувати з ним».

Наостанок вона говорить:

«Я думаю, що в цьому світі багато письменників, які доводять, що писати – це не марна справа. Не знаю, чи можна на цьому заробляти. Мене занадто довго переконували, що творець – не робота. Але якщо вірити в себе, то все вийде».

Софія ГРИЗОВСЬКА,

студентка спеціальності “Журналістика”

Національного університету “Острозька академія”

The post Потаємна історія ще однієї з роду віршів appeared first on Я - журналіст.

Зараз час біжить дуже швидко, а ритм життя набирає шалених обертів. Просиджуючи годинами за телевізором чи комп’ютером, ми часто не маємо часу на спілкування.

То чи актуальне поняття відданої, щирої, міцної дружби? Чи не затьмарює це поняття звичайне товаришування, яке не має великого змісту?

На мою думку, ці питання не мають змісту. Дружба — це те почуття, що існує ще з тих незапам’ятних часів, коли тільки з’являлися перші цивілізації, а можливо й раніше. Такі дрібниці, як плин часу, зміна епох просто не зможуть завадити її існуванню. Людина без друзів — все одно, що дерево без коріння.

На мою думку, дружба — одне з найважливіших почуттів, краще з того, що може відчувати людина. Дружба не має обмежень у просторі чи часі. У сучасному світі вона так само важлива, як і сто, тисячу років тому. Вона залишатиметься такою й у майбутньому, і немає такої сили, через яку вона знеціниться.

Анастасія СТРОГАНОВА,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Київ

The post Дружба не терпить егоїзму appeared first on Я - журналіст.

Саме так розпочались «переговори» про зустріч із нашим сьогоднішнім героєм, Сергієм (Колосом) Мартинюком – головним арт-директором фестивалю «Бандерштат», фронтменом гурту «Фіолет» та віднедавна ще й автором роману «Капітан Смуток». Людиною, що знайшла себе та здійснила свою дитячу мрію.

Зустрічаємо Сергія на вході до кампусу й розповідаємо більше про Українську академію лідерства – 10-місячну програму неформальної освіти, що включає фізичний, емоційний та інтелектуальний розвитки. Далі знайомимося з менторами. Виявляється, вони фанати «Бандерштату». Поки залишилось 20 хвилин до початку лекції, говоримо про фестивалі, музику та вишколи. «Найголовніше – це команда та чітке розуміння всіх обов’язків», – ділиться порадами Сергій.

Усе. Час зустрічі зі студентами настав. Лекторій. Тиша. Зацікавленість.

«В цьому житті я знайшов те, що Сковорода називає сродною працею»

Спочатку Колос коротенько розповідає про своє життя та «як докотився до того, ким є зараз». Тут лунають історії про рідне місто Дубно, «Тараса Бульбу» та Тараканівський форт. А ще про дитинство в 90-х, світ інтроверта, бібліотеки та книги, що допомагали тікати від реальності.

Десь у класі дев’ятому Сергій зрозумів, що треба своїм розумом та наполегливим навчанням вибороти державне місце в університеті. Тоді в житті юнака з’явилися Мала академія наук та історичне краєзнавство. Почались проблеми з фізико-математичним напрямом, адже Колос – вилитий гуманітарій. «Я постійно запитував у викладачки алгебри, що в житті мені можуть дати диференціали та логарифми. Так жодного разу відповіді і не отримав», – зізнається він. Трохи згодом хлопець почав працювати у місцевій газеті «Дзеркало +». Писав і колонки про історію міста, і навіть політичні аналізи. Місячна зарплата та незалежність від батьків вже були в кишені.

«Крок, на який я наважувався 15 секунд, кардинально змінив моє життя»

Це була вступна кампанія. Сергій планував вивчати історію, але за 15 секунд, після пропозиції зама кафедри піти на відносно нову спеціальність «Політологія», змінив думку. Так він переїхав до Луцька, а Дубно стало містом дитинства, містом, куди було приємно повертатись.

«Це був перший раз, коли я з’явився у всеукраїнських ЗМІ… Так загартовувалась моя юнацька сталь».

2004 рік був дуже буремний. Внутрішній порив підказував, що неможливо залишитись осторонь тих подій. Сергій вступив у патріотичну організацію, боровся з авторитаризмом та міліцією, СБУ. Це були жорстокі часи з багатьма провокаціями. Тоді його й вперше затримали: «бомбив» білборди Януковича і натрапив на міліцейського бобика. Революцію пройшов у Києві. Кілька разів затримували й там. Той час став переломним моментом: Сергій зрозумів, що він не теоретик, а практик. Опісля революції повернувся до Луцька і продовжив навчання. Активно займався громадсько-політичною діяльністю, здобуваючи великий досвід.

«Бандерштат» – це титанічна робота»

«Бандерштат» – це масштабний фестиваль українського духу, який вже 12 років поспіль відбувається на Волині. Коли він починався, в парку стояла лише малесенька сцена, а в наметовому містечку тільки один намет. З часом організатори зрозуміли, що ідея хороша і потрібна. Це був культурний стартап. Введення платного входу змінило ставлення до фестивалю, збільшились можливості, кількість та якість гуртів. «Бандерштат» – це вдала спроба сучасними методами перенести поняття українського патріотизму з чогось шароварного на щось модне, сучасне та класне. До того ж, родзинкою фестивалю є заборона алкоголю.

«Бути молодим музикантом у 2010 – це бути Дон Кіхотом, але я зробив цей вибір»

Вибір на користь музики був складним. Спочатку було непросто: довелося трохи змінювати життя та роботи. Але нашим героєм рухала мрія – написати альбом, знімати кліпи та грати на передових українських фестах. Адже тільки так він почувається щасливим. Через півроку існування «Фіолет» вже «розігрівав» «Бумбокс» в Луцьку, згодом посав виступати на топових українських фестивалях. Перші тури, перші альбоми, визнання…

«Рішення про остаточний переїзд до Києва я ухвалив у серпні на київському вокзалі. Уявляєте, як він пахнув у серпні? »

Музикант дуже звик до Луцька та «Бандерштату», але таки наважився переїхати до Києва. Це сталося на столичному вокзалі. Тоді він відчув, що Київ – його місто. Це був величезний ризик, бо довелося все починати з нуля. Перші три місяці просто не розумів, що відбувається. З часом усвідомив,що Київ – це місто, де можна реалізуватися. Тому Колос вирішив: або буде постійно ставити нові виклики, нові планки, або муситиме задовольнятися малим.

«Я ніколи не мріяв стати музикантом, але десь з класу четвертого я мріяв написати книгу»

У 4 класі Cергій купив зошит на 96 сторінок з крейдованим папером, бо хотів написати роман: щось середнє між «Робінзоном Крузо» і фільмом «Один вдома». Списав 6 сторінок і викинув. Опісля теж пробував братися за перо, але здебільшого спалював доробки.

А минулого року сів і написав роман, люди поруч підтримали. Навіть більше – знайшлися ті, що продали цей роман видавництву.

«Свій вибір робив доволі легко і зараз абсолютно спокійно дивлюсь у майбутнє. Нині відчуваю, що я на своєму місці. Тому щиро бажаю вам знайти щось своє – те, заради чого ви готові будете жити і з чим ви зможете прокидатися сьогодні й засинати завтра. Знайдіть себе, не здавайтеся перед зовнішніми викликами та йдіть до своїх мрій!»

Але відпустити зірку без пісні – не про нас. Тому «Фіолетову» «Романтику» з 42 вокалістами чула, мабуть, вся Пуща-Водиця (околиця Києва). Подейкують, то був найгірший концерт Колоса, але точно один з найвеселіших та найщиріших.

Дякуємо Сергію за цікаву та мотивуючу зустріч, розмови за обідом, цікаві факти (виявляється: улюблений колір Колоса – чорний), поради, усмішки та драйв! До нових зустрічей!

Юлія ГРИГОРУК, фото Яни МОХОНЧУК

The post Лідер гурту “Фіолет” Сергій Мартинюк: “Знайдіть себе, не здавайтеся та йдіть до своїх мрій!” appeared first on Я - журналіст.

Що ж так приваблює молодь зайти в мережу? По-перше, люди хочуть знайти інформацію, відповіді на запитання, які їх так цікавлять. Молоде покоління замислюється над різними речами, тому й намагається знайти відповідь у інтернеті та соціальних мережах. По-друге, багато людей використовують соціальні мережі просто для розваг.

Відомий польський письменник Януш Вишневський сказав: «…Інтернет сприяє фантазіям, але сприяє також і брехні». Всесвітня мережа має безліч різної інформації: корисної та шкідливої. Усе це впливає на наше покоління. Інформація, яку ми знаходимо в соціальних мережах, активно впливає на формування нашого світогляду. Люди повинні вміти «фільтрувати» інформацію, яку отримують. Блукаючи просторами інтернету, багато людей просто «вбивають» свій вільний час. Там підлітки знаходять віртуальних друзів. Соціальні мережі замінюють для багатьох людей реальний світ. Інтернет викликає залежність.

Кожен має зрозуміти, що для нього є важливішим, реальність чи віртуальний світ.

Яна ШТУКЕЛЬ,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Вінниця

The post Кожен сам має зрозуміти, який світ важливіший – реальний чи віртуальний appeared first on Я - журналіст.

Сьогодні я вирішила поставити перед собою декілька цілей, і, сподіваюсь, вони будуть виконаними.

Для початку, думаю, ти працювала над зовнішністю, адже недарма кажуть: «по одежі стрічають, а по уму випроводжають». З цієї ж приказки можна зрозуміти, що не варто забувати про якісну освіту. Тому, вважаю, що ти вчилася так само гарно як і раніше, а якщо ні – то хоча б вмієш використовувати набуті знання на практиці, а також проявляєш інтерес до чогось нового. Адже, спілкуватися з освіченою людиною значно краще, ніж з тією, що багато балакає, але насправді нічого не знає.

Я сподіваюсь, що ти стала сміливою, незалежною від думки інших людиною. Хоча корисно іноді цікавитися, якою тебе бачать оточуючі, але не потрібно надавати цьому великого значення.

Попри все, в тебе, мабуть, теж були певні цілі, які хотілося б досягти. Я вірю, що все буде добре і бажаю здійснення всіх твоїх мрій.

До скорих зустрічей!

Я (ну, тобто ти) з минулого.

Ангеліна ГУДИМ,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Кропивницький

The post Лист майбутній собі appeared first on Я - журналіст.

Усі ми певною мірою мрійники, хоча часто не бажаємо цього визнавати. А проте, невже це погано: мріяти? Як на мене, це навіть корисно для людей. Адже мрії роблять нас щасливими. Вони дають поштовх уперед, шанс зазирнути в майбутнє. Мрії мотивують нас ставати кращими, аби перетворити їх на плани, а згодом втілити в життя.

Втім, далеко не завжди наші бажання стають реальністю. Часто вони так і лишаються недосяжними. Сумно, чи не так? Але ж чому так стається? Одні скажуть, що в них не вистачає часу й сил. Інші почнуть нарікати на умови життя навколо. Люди вміють і люблять знаходити винних, а також сотні уявних причин «чому». Але правда в тому, що винуватці – ми самі.

Так уже склалося, що шлях до мрій нелегкий, часом навіть тернистий. Не кожен готовий пройти його. Набагато простіше вигадати собі переконливу відмовку й залишитися на старому зручному диванчику, аніж випробувати себе. Втім, допоки ти сидиш, склавши руки, мрія ближчою не стане. Ні на крок. Аби втілити свої мрії в життя, необхідне не лише бажання, хоча воно теж грає не останню роль. Потрібні дії, зусилля з твого боку. «Якщо ти можеш мріяти, то можеш втілити свої мрії в життя», – казав Уолт Дісней, і я цілковито погоджуюся з його словами. Маєш мрію? Хочеш, аби вона збулася? То не чекай на диво, а дій! Поступово, маленькими кроками, прямуй до мрії. Ніхто не зробить це за тебе – це твоє життя, твій шлях, і вибираєш його лише ти сам. Важко? Але ніхто й не обіцяв, що буде легко, але якщо ти дійсно цього бажаєш, то перепони не мають тебе лякати. Шлях до втілення мрії сповнений труднощів, проте вона того варта. Твоє щастя того варте.

Отже, що необхідно для втілення заповітної мрії? Формула проста: велике бажання, віра в себе, трішки натхнення й сили волі, а ще дрібочка дива. І, звичайно, ваша невтомна праця, тому що без неї нічого не вийде. Тому не варто боятися, мрійте! Але не забувайте, що самі по собі мрії не збуваються – усе лише у ваших руках.

Вікторія ЧЕЧЕВИЦЯ,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Чернігівська область

The post Чи легко втілювати мрії? appeared first on Я - журналіст.

Щодня ми можемо спостерігати за існуванням нетверезих і людей, які давно себе втратили, у телевізійних програмах, новинах, за вікном. Мене й саму дуже не задовольняє така картина “спиртотенденції”. Який приклад ці люди подають? На щастя в противагу таким є спортивна, енергійна молодь, що дуже обурюється з цього приводу. Сотні діточок, що зустрічають пияків на вулиці, і гадки не мають, чому це погано і смертельно. Батьки лише кажуть своїм чадам що так не можна, тікаючи від розпитувань – а чому їм можна? І дуже мало хто з дорослих пояснює, що насправді стоїть за мотивацією цих людей, а ще менше мотивують дітей до боротьби з цим згубним явищем, не кажучи що спорт- це найкращий спосіб побороти цю небезпечну тенденцію.

Я ні в якому разі не буду захищати алкозалежних людей, чому? Вони ж не винні? Сила волі не вічна – скажете. Впевнена, що вони не впоралися самі з собою, не впоралися із проблемами, почали щоденно пити – і це вже невиліковні наслідки. Не мають пощади й ті, хто в алкогольному сп’янінні б’ють своїх дітей, жінок; багато сімей в Україні страждають через цю проблему. Але, на жаль в нашій країні немає жодного покарання для запобігання такому жорстокому поводженню, мізерні штрафи не діють на цих черствих і безсердечних пияків.

Я віддала б усі кошти і витратила б усі можливості для того, щоб захистити жінок і дітей від домашнього насилля. Задля переконання цих нещасних людей, щоб вони не втратили надію на краще життя приведу приклад з однієї розповіді. У сім’ї, де проживав батько-пияк, росло двоє синів близнюків. З часом дорослішання дві краплинки води перетворилися на «цукор» і «сіль» сім’ї. Один з братів став пиячити, як батько, а інший став успішним бізнесменом, вправним у спорті і збудував власну сім’ю. Коли обох запитали як вони досягли такого життя, обидва й відповіли: «Я дивився на батька», але чому ж такі різні долі – запитаєте ви. Саме ця відповідь в даній історії і стала переконливим доказом того, що людина сама обирає свій шлях по життю, хтось аналізує і стає кращим за інших, а хтось, копіюючи, живе чужим не надто щасливим життям.

Пам’ятайте, що алкоголь щоденно у великих дозах вбиває і вас, і ваше життя. Алкоголь – це не вихід із ситуації, це її погіршення. Весь життєвий шлях залежить від вашої тверезості думки і вибору.

Злата НОВОСЕЛЬСЬКА,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ «Острозька академія»,

м. Біла Церква, Київська обл.

Джерело фото: vikna.if.ua

The post Чому «спорт – сила», а «спирт – могила»? appeared first on Я - журналіст.

Ти вже на 15 років старша, ніж я. Тебе й не впізнати. Куди поділися та полохливість та невпевненість?? Ти далеко не те сором’язливе п’ятнадцятирічне дівчисько з русявими косичками. Влада – впевнена , доросла, самостійна жінка.

Сподіваюсь, ти обрала омріяну професію. Думаю, не жалкуєш про свій вибір. Та знаєш, я, навіть, не за це найбільше переймаюсь. Мене цікавить ситуація у державі. Як там економіка, культурний розвиток, рівень життя населення?

Маю надію, що ти залишилася в Україні, працюєш на її благо і отримуєш достойну плату за це. Сподіваюся, наша країна нарешті встала з колін, досягла успіху.

Мені здається , якщо б ми зустрілись, то не впізнали одна одну. Але, мабуть, я б не хотіла побачитися прямо зараз. Всьому свій час. Я трохи боюся майбутнього та неочікуваних змін.

Маю надію, що в тебе чудова родина, яка підтримує, допомагає у всьому. Я б дуже хотіла, щоб ти була щасливою, ніколи не засмучувалася, твої мрії збувалися, а сльози були лише від радості. Я докладу максимум зусиль, щоб ти була найкращою українкою та жила достойно. Бо те, ким Влада буде у майбутньому, залежить від моїх сьогоднішніх вчинків.

Успіхів тобі, Владочко! До зустрічі через 15 років!

Влада МЕШКО,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Київська область

The post Лист майбутній собі appeared first on Я - журналіст.

Я давно це примітила, але тільки зараз мені справді стало цікаво, чому так виходить. Можливо, натовп заважає нам іноді бути самими собою. Можливо, я розумію, що оточуючі люди не готові вислухати. Тільки наодинці можно цілковито відкритися самому собі і розібратися в заплутаних думках. Саме тому усім нам іноді потрібно побути одним.

Також хочу сказати, що ми всі відрізняємось, всіх турбують різні проблеми і ми думаємо кожен про своє. А ще я не розумію людей, які не люблять залишатися самі. Мені, наприклад, завжди є про що подумати.

Цікаво дізнатися, що я маю в голові в такі моменти? Давайте розкажу!

Наші турботи напряму залежать від системи цінностей, яку заклали своїм вихованням батьки. Список моїх найважливіших складових життя очолюють дві позиції: сім’я і здоров’я. Оскільки зараз я знаходжуся за сотні і сотні кілометрів від дому, мимоволі часто задумуюся про рідні простори. В ці хвилини в пам’яті спливають сяючі очі матері, задумлива яскрава татова посмішка, старенькі, зморщені, але лагідні руки бабусі і великі, теплі дідусеві долоні. Розумію, що вони усі щиро люблять мене і чекають зустрічі, як і я.

Друге місце в списку думок я віддам майбутньому.

Зараз для мене актуальна тема вибору ВНЗ і професії, з якою ладна пов’язати життя, тому часто маю обирати з-поміж багатьох варіантів. Думки про навчання завше акуратно підводять мене до того, що все-таки мені потрібно буде залишити рідний Бердянськ і поїхати шукати себе у великому місті. Іноді така перспектива лякає, але я знаю, що впораюся.

Трєтя позиція взагалі є невід’ємною часткою думок наодинці. Це мрії. Я обожнюю подорожувати, тому полюбляю поцікавитися в самої себе, яке місце на нашій планеті мені хотілося б відвідати ще. Також я маю мрію написати власну книжку. Вона буде про дівчинку з Лондона, що виїхавши на лікування морем до Брайтона отримає цілий океан пригод, і пронесе спогади про ці дні через усе життя. Сподіваюся, що мені вдастся втілити цю мрію, адже я хочу залишити хоча б маненький розчерк свого пера в літературі.

До речі, про літературу. Четверте місце я сміливо віддаю обдумуванню прочитаних книжок. Оскільки я маю яскраву фантазію і гарну пам’ять, то кожна сцена з прочитаних творів має широке відлуння в думках. Я аналізую особливо цікаві для мене книжки, шукаю найцікавіші моменти, або просто обираю, у яку книжку зануритися наступною.

П’яте місце на поличці думок у мене займають різні “місцеві” питання. Загалом вони стосуються друзів, зміни навчального закладу, моїх багаточислених хобі, або просто захоплюючих щоденних занять. Часто наодинці я малюю. Здається, що можу зобразити все, що уявлю.

Я також люблю задуматися про якісь глобальні питання, як, наприклад, щастя. Що воно таке? Це втілена мрія? Чи просто подарунок долі? Не впевнена досі у відповіді, але знаю, що я точно щаслива. Як я це відчула? Не знаю, скоріше, це просто твій внутрішній стан.

Олеся ХОДИКІНА,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

м.Бердянськ, Запорізька обл.

The post Про що я думаю наодинці appeared first on Я - журналіст.