Женщина, которая поэт,
Непредвиденная, сказочно свихнулась,
И об этом всем напишется сонет,
Что была, любила, не очнулась
Вона – це сучасний прототип Анни Ахматової чи Марини Цвітаєвої, яка знаходить втіху у тому, що пише. Вона – це натхнення, невичерпне натхнення, яке береться з вдихами сірого диму і лягає на папір рівними рядками нових віршів. Вона – це Єлизавета Несен.
Ліза – студентка 2 курсу спеціальності «Журналістика» Національного університету «Острозька академія». Народилася 30 квітня у місті Лубни, Полтавської області.
Почала писати рано: спочатку короткі дитячі вірші, а потім знайшла свій стиль. Брала участь у літературних конкурсах Лубенщини, писала наукову роботу для Малої академії наук у розділі «Літературна творчість». У 16 років видала свою першу збірку – «Сезонна Алергія».
Активна, невгамовна дівчина, яка хоче спробувати себе у всьому. Саме тому зараз працює на студентському радіо OSTRadio та пише статті на портал Ostroh.Info. Досить сором’язлива, але коли виходить на публіку читати свої вірші – неначе перетворюється на іншу людину. Багато працювала – у кол-центрі, аніматором, перекладала пісні для агенцій, писала поздоровлення. Живе поезією та ідеями. Надихається життям.
Самотні дахи над таким жe самотнім містом
Люди з людьми та скорботою у очах,
Ти можeш потрапити в руки до каратиста,
А можeш згубитись губами у тих ночах.
«Інколи здається, що я народилася з поезією. Вона була і є повсюди, я не змогла б зараз уявити своє життя без неї».
Єлизавета брала участь у різних літературних конкурсах: першим був – «Поетична весна»
«Поетична весна» – це конкурс, що проходить у моєму місті щорічно. Туди приходять молоді творці з міста та району, щоб продемонструвати власні поезії та прози. В кінці визначають переможців».
Також поетеса писала наукову роботу для Малої академії наук у секції «Літературна творчість». Пригадує, як на регіональному етапі відбору судді погано відізвалися про її вірші, розкритикувавши їх.
«Я була максимально розчарована, їхала додому з думкою, що перестану займатись творчістю. Але, на щастя, ті думки пройшли і я подарувала аудиторії ще не один вірш».
Однак, це не зломило її, тому що того ж року вона видала свою першу збірку. І у свої 16 її запрошують до літоб’єднання ім. О. Донченка у рідному місті – Лубнах.
«Не можу сказати, що є вірші, які я не любила, тому що образивши вірш – я ображаю чиюсь творчість. Поезії можна критикувати, але не любити – незаконно. Мене завжди бісили українські переклади зарубіжних віршів. Оригінал завжди краще».
Вірші Єлизавети сучасні, переповнені метафорами і почуттями та дівчина не забуває мріяти.
«Я вважаю себе людиною своєї епохи. Мій стиль, проблематика віршів повністю актуальні зараз. Немає цензури, є багато можливостей презентувати себе. Я б не хотіла кудись телепортувати. Можливо, на годинку лише опинитися в обіймах Єсєніна та завальсувати з ним».
Наостанок вона говорить:
«Я думаю, що в цьому світі багато письменників, які доводять, що писати – це не марна справа. Не знаю, чи можна на цьому заробляти. Мене занадто довго переконували, що творець – не робота. Але якщо вірити в себе, то все вийде».
Софія ГРИЗОВСЬКА,
студентка спеціальності “Журналістика”
Національного університету “Острозька академія”