Ви колись помічали, що у великій компанії наші думки зовсім відрізняються від тих, які маємо наодинці?
Я давно це примітила, але тільки зараз мені справді стало цікаво, чому так виходить. Можливо, натовп заважає нам іноді бути самими собою. Можливо, я розумію, що оточуючі люди не готові вислухати. Тільки наодинці можно цілковито відкритися самому собі і розібратися в заплутаних думках. Саме тому усім нам іноді потрібно побути одним.
Також хочу сказати, що ми всі відрізняємось, всіх турбують різні проблеми і ми думаємо кожен про своє. А ще я не розумію людей, які не люблять залишатися самі. Мені, наприклад, завжди є про що подумати.
Цікаво дізнатися, що я маю в голові в такі моменти? Давайте розкажу!
Наші турботи напряму залежать від системи цінностей, яку заклали своїм вихованням батьки. Список моїх найважливіших складових життя очолюють дві позиції: сім’я і здоров’я. Оскільки зараз я знаходжуся за сотні і сотні кілометрів від дому, мимоволі часто задумуюся про рідні простори. В ці хвилини в пам’яті спливають сяючі очі матері, задумлива яскрава татова посмішка, старенькі, зморщені, але лагідні руки бабусі і великі, теплі дідусеві долоні. Розумію, що вони усі щиро люблять мене і чекають зустрічі, як і я.
Друге місце в списку думок я віддам майбутньому.
Зараз для мене актуальна тема вибору ВНЗ і професії, з якою ладна пов’язати життя, тому часто маю обирати з-поміж багатьох варіантів. Думки про навчання завше акуратно підводять мене до того, що все-таки мені потрібно буде залишити рідний Бердянськ і поїхати шукати себе у великому місті. Іноді така перспектива лякає, але я знаю, що впораюся.
Трєтя позиція взагалі є невід’ємною часткою думок наодинці. Це мрії. Я обожнюю подорожувати, тому полюбляю поцікавитися в самої себе, яке місце на нашій планеті мені хотілося б відвідати ще. Також я маю мрію написати власну книжку. Вона буде про дівчинку з Лондона, що виїхавши на лікування морем до Брайтона отримає цілий океан пригод, і пронесе спогади про ці дні через усе життя. Сподіваюся, що мені вдастся втілити цю мрію, адже я хочу залишити хоча б маненький розчерк свого пера в літературі.
До речі, про літературу. Четверте місце я сміливо віддаю обдумуванню прочитаних книжок. Оскільки я маю яскраву фантазію і гарну пам’ять, то кожна сцена з прочитаних творів має широке відлуння в думках. Я аналізую особливо цікаві для мене книжки, шукаю найцікавіші моменти, або просто обираю, у яку книжку зануритися наступною.
П’яте місце на поличці думок у мене займають різні “місцеві” питання. Загалом вони стосуються друзів, зміни навчального закладу, моїх багаточислених хобі, або просто захоплюючих щоденних занять. Часто наодинці я малюю. Здається, що можу зобразити все, що уявлю.
Я також люблю задуматися про якісь глобальні питання, як, наприклад, щастя. Що воно таке? Це втілена мрія? Чи просто подарунок долі? Не впевнена досі у відповіді, але знаю, що я точно щаслива. Як я це відчула? Не знаю, скоріше, це просто твій внутрішній стан.
Олеся ХОДИКІНА,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
м.Бердянськ, Запорізька обл.