Українська пісня захоплювала своїм звучанням. Поети своїми віршами торкалися мільйонів сердець, пробуджували патріотизм, а згодом, дорого за це платили. Історія України – омита калюжами крові, криками від страждань та щасливими посмішками через  здобуту, потрохи, незалежність . Однак,чи знає щось теперішнє покоління про власну історію. Хочеться вірити, що події, які відбулися на Майдані Незалежності хоча б на мить змусили нас усвідомити, хто ми є насправді. Щоб ми мали їжу, хтось голодував. Щоб могли спокійно спати, когось на війні й до тепер мучить безсоння. Коли у майбутньому ваша дитина запитає, чому брат захотів крові брата, що відповісте? Буде важко пояснити про анексію Криму, чому у нас поширена корупція. А якщо не знатимете, то теж будете забуті, тільки вже,  власною дитиною. Без знання історії людина, немов порох. Вона існує, але все життя себе шукає, бо не знає, що є з народження для неї рідним. Блукаючи чужими країнами, цураємось свого прапора. Певно тому, що ніколи не чули скільки воїнів пішло через нього в небо. Повітря, яким ми дихаємо, просякнуте історією. Нам дуже складно вдається будувати майбутнє, і це не дивно.

Адже, як без жодного уявлення про минуле, збираємось створювати щось нове. Я не прошу знати всі дати на пам’ять, проте хочу, щоб ми цінували Батьківщину. Варто усвідомити, не цікавлячись історією країни, втрачаємо себе.

Закарбовуйте у душах історію співвітчизників, нам,  дійсно,  є чим пишатись.

Яна КОВАЧ, випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія

The post Навіщо вивчати власну історію? appeared first on Я - журналіст.

Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою “ї”,  якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на  його благо.

Якщо народ не знає своєї історії і не несе за це відповідальності, то будь-хто може скористатися такою слабкістю і висвітлити історичні факти по-своєму,  задля своїх інтересів. Подібні ситуації спостерігаємо доволі часто. Не дивно, що  в Україні виникають суперечки з приводу того, чи потрібно визнавати голодомор 1932-1933 років актом геноциду українського народу, чи варто проголошувати тих чи інших осіб національними героями, чи доцільно знищувати пам’ятники комуністичних діячів, та з багатьох інших питань. Усі ці непорозуміння (а вони інколи набувають величезних масштабів!) є наслідком незнання громадянами нашої країни історичних фактів, що робить їх відкритими для будь-яких ідеологічних впливів.

Пам’ятаючи і шануючи минуле, ми збудуємо світле майбутнє!

Олександр НОГА, випускник Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”

The post Навіщо вивчати власну історію? appeared first on Я - журналіст.

Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Леся Українка, Олександр Довженко – імена, які знає кожен українець, імена, які неодноразово звучали на світовій арені. Вони раз за разом покращували життя українців:  деякі, лежачи на ліжку через хворобу, не полишали наснаги писати, інші, провівши майже все життя в кріпацтві чи вигнанні, продовжували захищати правду. Я вважаю, що ми мусимо вчити власну історію, по-перше, через повагу й вдячність за наше життя людям минулого, по-друге, потрібно вчитися на помилках та успіхах. Хоча скоро людство перейде в 2021 рік, воно мусить пам’ятати, з чого починало, не потрібно забувати, на які граблі вже наступали. Протягом віків ми робили помилки як за кордоном, так і в нас, в Україні, але зараз суспільство пережило досить важкий рік, що ввійде в історію та, який ми всі запам’ятаємо назавжди. Він продемонстрував усі переваги та вади нашого життя.

Все, що доступно людству – завдяки історії. Кожен відомий нам атом – відкритий і досліджений вченим минулого. Ніщо не допомагає краще, ніж історія. Вона дає змогу пригадати важливу подію, орієнтуватися на чиїсь дії. На жаль, історію України часто переписували. Тому нам важливо вивчати минуле, аби зберегти та передати досвід нащадкам.

«Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. Хто не шанує видатних людей свого народу, той сам не годен пошани», –  вважав Максим Рильський. Ці рядки, на мою думку, мають закарбуватися в пам’яті багатьох. Завдякиісторії ми знаємо, що було до нас, що вже відкрито, що вважали правильним наші предки.

Олексій ЛИЩЕНКО, випускник Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”

The post Навіщо вивчати власну історію? appeared first on Я - журналіст.

Зараз ми не можемо уявити життя без фотографії. Зустріч з друзями чи сім’єю, красивий пейзаж – всі ці моменти хочеться зберегти. Але як багато ми знаємо про створення фотографії? Якою була перша фотографія у світі? Хто її зробив?

Я хочу розповісти коротку історію дивовижної технології, яка вплинула на наше життя.

Першою фотографією у світі вважають зображення зроблене французьким винахідником Жозефом Нісефором Ньєпсом у 1826 році.

За допомогою камери-обскура Ньєпс зафіксував вид зі свого вікна. Покривши шаром гірської смоли мідну пластинку, Ньєпс вставив її в камеру-обскуру й поміщав у фокус збільшувального скла. Витримка тривала вісім годин на яскравому сонячному світлі.

Офіційною датою появи фотографії вважають 1839 рік. Тоді француз Луї Дагер (учень Ньєпса) опублікував спосіб одержання зображення на мідній пластині, вкритій сріблом. Такий спосіб фіксації зображення Дагер назвав на честь себе — дагеротипія. Того ж року Французька академія затвердила слово «фотографія» для нового винаходу.

Винайдення мокрого колодієвого процесу зробив справжню революцію у фотографії. Його винайшли незалежно один від одного англійці Фредерік Скотт Арчер і Роберт Бінем, а також француз  Гюстав Льогре. Перша публікація винаходу датується 1851 і цілком приписується Арчеру. Цей спосіб мав величезний вплив на історію фотографії. У 1854 році Джеймс Ансон Каттінг запатентував оригінальний метод використання скляних негативів.  Каттінг придумав спосіб покривати сторону з шаром колодія лаком або канадським бальзамом, після чого накривати зверху другим склом. Свою технологію Каттінг назвав “амбротипія”. Новий спосіб виявився більш технологічний, ніж дагеротипія, і тому наприкінці 1850-х амбротипія виявилася популярнішою. До того ж, час витримки був значно менший.

Історія виникнення і розвитку фотографії просунулася вперед ще на один етап, коли наприкінці XIX століття був винайдений тінтайп (феротип). У цій технології замість дорогої скляної пластини використовують листи заліза або олова, які покриваються чорною емаллю. Нові матеріали дозволили значно знизити вартість виробництва знімка, а також значно збільшили термін зберігання. Ця технологія виявилася настільки успішною, що застосовувалася аж до середини 1950-х років.

Фотоапарат удосконалювався і далі, аж поки не з’явилися сучасні цифрові фотоапарати.  Тепер ми маємо можливість без проблем зробити фото.

Та, щоб дійти до цього, був пройдений важкий шлях із невдач і неймовірних відкриттів.

Катерина ПЕТРОВА,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Київська область

The post Історія фотографії appeared first on Я - журналіст.

Повернемось хоч на століття назад . Чи всі щасливі ? Ні , не всі . Були війни , економічні кризи , голод … Але кожен прагнув змінити своє життя . Люди розуміли , що їх майбутнє залежить від них . Вони тяжко працювали , боролись за свободу , справедливість . Кожен міг допомогти ближньому . А зараз більшість живе за принципом : мій будинок з краю,я нікого не знаю .

Могло б здатись , що всім байдуже до того , що відбувалось раніше . Але ж ні . Всі ми на власному досвіді щодня переконуємось , що знання власної історії – це наше щасливе майбутнє . Знаючи минуле , ми можемо запобігти події , які можуть призвести до негативних наслідків .

На мою думку , кожному було б цікаво дізнатись про історію своєї сім’ї . Адже досить часто хтось з близьких виявляється учасником визволення країни ,хтось , можливо , був на ЧАЕС , а хтось загинув на війні . Зараз ми думаємо лише про себе . І який же слід ми залишимо в історії ?

Всі історичні події минулих років сильно вплинули на наш теперішній час . Для когось це може бути зовсім непомітним , але , як на мене , то кожна подія принесла зміни . Уявіть , що , наприклад , могло б зараз бути , якби не перемога у Великій Вітчизняній війні ? Навіть страшно й уявити .

Вивчаючи власну історію , ми можемо гордитись людьми , що боролись за майбутнє , за нас . Я з впевненістю можу сказати , що пам’ять про них буде жити вічно . Зробімо ж так , щоб і про нас знали , як про патріотів і просто гарних людей .

Можливо , комусь і нудно сидіти та вивчати історію , та воно того варте . Напевно , кожен з нас чув такий вислів : хто не знає минулого, той не має майбутнього . Я з цим згодна , бо й справді воно так і є . Тож вивчаймо власну історію і не робімо ті вчинки , за які ми будемо шкодувати все своє життя , адже й ми є частинкою нашої історії .

Тетяна ВЛАСЕНКО,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Луганська область

The post Навіщо вивчати історію? appeared first on Я - журналіст.

Історія-це предмет, на якому ми вивчаємо минулі століття, правління видатних політичних і державних діячів, великі історичні події, які впливали на розвиток різних держав.

Ми вчимо історію більшу частину свого життя. Без минулого не можливе саме життя, як і не можливе воно без думок про майбутнє. З давніх часів із покоління в покоління передавалися знання, навички, норми поведінки, духовні цінності. Упродовж багатьох століть у кожного народу виникали свої традиції, звичаї, культура і це все творило нашу власну історію.

На мою думку, історія потрібна для того, щоб використовувати досвід минулих поколінь, і не допускати ці помилки у майбутньому. „Історія розвивається за спіраллю”. А чи замислювались ви, що воно означає? Спіральним розвитком історії називають тому, що події, які відбулися давно, трапляються знову, але знаходять нові риси з урахуванням нового часу.

Наша власна історія рясніє і негативними, і позитивними подіями. Наприклад, Україна брала участь у величезній кількості війн та кривавих битв. Історія зберігає відомості про національних героїв, про мужніх воїнів, навіть про простих людей, які своїм життям, своєю працею, намагалися покращити майбутнє.

Видатний філософ сказав: „Рослина без коріння всихає, людина без минулого не живе”. Історія нашого народу була складною, проте, незважаючи на серйозні випробування, наші предки не втратили гідності, не вклонилися тим, хто претендував на їх свободу. Зрозуміло, що історія народу-це, передусім, історія видатних особистостей, сила духу яких просто вражає нас, нащадків. Адже людське тіло не вічне, проте дух людський не вмирає ніколи.

Сьогодні українські освітяни та науковці приділяють велику увагу „історичній досвідченості” молоді. Головна мета історичної освіти полягає у „навчанні вчитися” на помилках своєї країни, адже лише вміння усвідомлювати й аналізувати історичні помилки допоможе запобігти їх повторенню. Саме це, на мою думку, є однією з головних передумов успішної розбудови нашої держави.

Отже, на завершення я хочу додати, що історію потрібно вивчати, щоб бути всебічно розвиненим, знати, як наша власна держава пройшла величезний шлях від заснування до самостійності. І пам’ятайте: наша історія твориться сьогодні і ти можеш стати також її історією, тому цікавтеся історією, та робіть висновки для себе.

Діана ПОБІГУН,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Тернопільська область

The post Навіщо вивчати власну історію? appeared first on Я - журналіст.

Навпроти хатини знаходиться вигон, на якому випасають сільську худобу. Вся трава вже пожовкла на ньому і поодинокі пухнасті голівки кульбабок схиляються до землі.

Загалом, село справляло враження спокійного, неквапливого але потроху занедбаного. Десь помирала старенька бабуся чи дідусь і садок починав заростати бур’янами, розвалювалась хата, хилився паркан. Будівля старіла разом із мешканцями, підкорюючись невблаганному плину часу. Дерева розросталися, а то й і падали, і місцеві корови починали заходити у сад по яблука. У розбиті шибки залітав вітер, роздуваючи брудні фіранки, у діряву покрівлю лив дощ і навіть сонячне проміння не могло висушити величезні калюжі у яких завелися жаби. «Гарні» сусіди вже давно позривали замки й дошки, якими колись забили вікна, і забрали все цінне й потрібне у господарстві. Десь у кутку валяються зламані держаки городнього приладдя, в – іншому друзки глечиків, під стелею висить почорніла ікона з лампадкою. Піч, що вже забула, що таке тепло й запах свіжоспеченого хліба, осиротіло тулиться до стіни. Біля неї прогнилий піл (старовинна назва лежанки, яка розташована між піччю і стіною – прим. авт.) без соломи та із залишками дірявого рядна. Дубові лави біля стін погнулися від старості і сирості, що слугує часу й прискорює його руйнівний вплив.

Траплялися й спалені хати з чорними зіницями пустих вікон. Обвуглені балки лежали у будівлі, нагадуючи чорних страхітливих змій, що чигають на свою жертву в багатолітньому заціпенінні. Кущі й трави росли й у кімнаті, з деяких хат повиростали вже й дерева.

У тих будівлях, що згоріли нещодавно, попіл лежав сірими купами й злітав догори величезними снопами, розносячись по всій хаті при найменшому подиху вітру. Покривав чорні недопалки, ховаючи під собою жалюгідне й жахаюче видовище водночас. Попіл у хатах, що давно згоріли, прилипав до підлоги страшними безформенними плямами. Він був уже не сірий, але й не чорний. У ньому ніби накопичилися всі поневіряння, болі й тяжка праця селян, що жили у цій хаті раніше. Ці лиха прилетіли разом з дощем й вітром, пришкандибали з першими заморозками, заповзли разом з лихими думками недоброзичливців.

Цю моторошну картину розвіювали лише квіти посередині хати, що квітують тут кожного літа. Жовті суцвіття розганяють чорні хмари самотності й песимістичного настрою, що вповзає в душу й залишає у ній неприємні спогади про це місце. Осяяні косим сонячним промінням, що просвічується крізь дах вдень, й холодними снопами світла сріблястого місяця вночі. Квіти розраджують якраз у ту хвилину, коли смуток повністю огортає людину. Схожі на скупчення променистих сонячних зайчиків вони змушують тебе посміхнутися. Простір навколо них немовби світиться, міниться усією палітрою жовтого кольору, наповнює душу теплом. Квіти, як невеличкі острівці щастя, посеред розбурханого океану чорної страхітливості пожежі.

У кінці села знаходиться кладовище. Величезні і моторошні залізні ворота грізно дивляться на людей. Здається, що вже не ти йдеш до них, а вони наближаються до тебе. За обплетеним зеленим плющем візерунчастим парканом лежать могили, засипані осіннім листям. Навколо кладовища стоять буки у журливій тиші та сіруватій димці, зі стовбурами попільного кольору, а помаранчево-багряне листя лежить під ними і дерева кращають відтінені цим природнім сяйвом.

Коли йдеш поміж могилок, хочеться ступати якомога тихіше, аби не сполохати ту дзвінку й піднесену тишу, яка панує тут роками. Он лежать старі, забуті навіть рідними дітьми, предки. Хрести на могилах похилилися, сірі надгробки стоять у сумовитому мовчанні, написи вже давно не можна розгледіти, а тим паче прочитати. Лише ядучо-яскравий зелений мох заполоняє собою всю ділянку та фіолетові квіточки барвінку виглядають з-за іржавих граток. А он – нові, чепурні могили тих, хто помер нещодавно. Є й захоронення прикрашені величними пам’ятниками. Село навіює осінній настрій, а кладовище – гіркий смуток самотності.

Багато чого змінилося за ці роки, та вічний український дух ще витає над селом.

Діана-Катерина РЕДЬКО,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Київ

The post Є таке місце на землі… appeared first on Я - журналіст.

Моя рідна земля найкраща і це впродовж сотень віків не давало спокою нашим сусідам. А сусіди у держав, як і у людей, бувають різні: щирі, добрі, злі, байдужі, підступні, жорстокі…

З далеких тисячоліть знаю як по наших землях топтались племена, дикі та войовничі, змінюючи одні одних. Нам, їхнім нащадкам, залишились високорозвинені культури: трипільська культура землеробів і скіфська – культура мистецтва.

З берегів Балтії приходили литовці – «мирні сусіди». Хотіли завоювати, підкорити, але виявилось, що підкорені ними русичі мають більш високий ступінь державного і культурного розвитку, ніж вони – варяги. І завойовники потихеньку вчились у наших предків, переймаючи все найкраще. Збудований литовським князем замок Любарта і до сьогодні є перлиною серед замків у всій Західній Європі та візиткою міста Луцька.

З історії відомо, як намагались завоювати мою землю турки, татари, монголи. Не вдавалось їм відкусити ласий шматок, то гнали людей в неволю, в полон. Це сусід з Півдня – загребущий і злий. Мало було їм своєї теплої південної землі, гарячого степу та просторого моря!

А сусід з-за Бугу! Нікчемна земля з глини перемішана трохи з чорноземом. Недаремно сунула вся шляхта на Волинь та Поділля. Квітучі сади, родюча земля, багаті ріки і озера вабили поляків. Ще й досі дехто з них називає ці землі своїми!?

Східний сусід – чорне зло, породжене незнанням своєї власної історії, перекрученням фактів, привласненням їх, підкупами та обманом! А історія східного сусіда починалась з освоєння лісів навколо сучасної Москви, де в часи розквіту Київської Русі бігали вовки.

Наприкінці ХХ століття Україна стала незалежною. 24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Але чи дійсно після цієї події українці змогли відчути себе вільними і незалежними? Ще багато років наша економіка була залежною від Росії, державна політика будувалась під диктовку Москви. Свідомо була знищена українська армія.

Тому незалежність ми здобули не в 1991 році, а лише у 2013-му, коли розпочався Майдан, який змусив багатьох українців стати проти корупційної та брехливої влади, що виконувала вказівки Москви. Протести розпочались 21 листопада 2013 року і ввійшли в історію під назвою Євромайдан або Революція Гідності. Сотні тисяч людей з усієї країни вийшли на Майдан Незалежності у Києві, щоб протидіяти рішенню Кабінету Міністрів України про призупинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

22 січня 2014 року відбувся так званий Кривавий День Соборності, під час якого вогнепальною зброєю було вбито вірмена Сергія Нігояна та білоруса Михайла Жизневського. Першими жертвами режиму Януковича стали іноземці, які декламували напам’ять вірші Тараса Григоровича, жили і працювали в Україні, яку щиро любили. Але це був лише початок Революції Гідності. У лютому цього року загинуло більше сотні мирних протестувальників.

Наступним кроком з боку Росії було насильницьке втручання на територію Криму. В результаті інтервенції частина української землі була анексована і розпочалася війна на сході України.

Привласнення Росією нашої історії, історії православної української помісної церкви привело сьогодні до страшної агресії, до війни. Тут, у спокійному і мирному Луцьку, нам важко уявити як падають бомби і нищать усе навколо. А там, де йде кривава війна, родюча українська земля подарувала людям колосся хлібів, поля соняшників, куди бігли ховатися наші волинські хлопці, рятуючись від смертоносного металу «сусіда» і «брата».

Сьогодні я є свідком історичної події для України – відродження автокефалії української православної помісної церкви, відібраної підступним жорстоким східним сусідом.

Я впевнена, що наступні покоління українців житимуть у незалежній, багатій, високорозвиненій державі. Хочу відвідати багато різних країн, познайомитись з життям різних народів. Але жити і працювати буду у своїй рідній Україні.

Інна ГУДЧАК,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Луцьк

The post Навіщо вивчати власну історію appeared first on Я - журналіст.

І справді, у багатьох людей уже виникало питання про те, чи потрібна історія вступникам, ба навіть побутує думка, що вона – взагалі зайвий тягар в голові. Але хіба це дійсно так? Давайте подивимося.

Можна годинами говорити про всім відомий вислів “без минулого немає майбутнього”, але я скажу відразу і прямо – без історії людина взагалі не є людиною. Згадаймо лиш довгу еволюцію, війни, становлення держави… Ну не прощебече ж пташка своїм діткам:”А ось тут твій прадід поліг за те, щоб ми жили мирно”… Тому історія – це, можна сказати, великий дар, який потрібно не лише цінувати, а й передавати наступному поколінню. Причому передавати в чистому, не спотвореному вигляді, як це робила у свій час сумнозвісна радянська влада.

Є ще одна, не менш вагома причина вивчати історію – досвід, який здобували люди впродовж століть, цілком може знадобитися нам зараз. Згода, колись знали менше, ніж знають зараз, проте в ситуації, коли до найближчого магазину з пральних порошком – кілька кілометрів, а пляму на одязі потрібно вивести, в нагоді стають знання бабусі про природні “винищувачі плям”. А що вже казати про тактики й стратегії ведення воєн, чи філософські трактати, чи інше… Все це можна знайти на сторінках Історії. Ми її сахаємося, не усвідомлюючи, наскільки вона цікава й глибока в обсязі інформації. Тому вивчаємо цю чудову науку! Не дозвольмо пам’яті наших предків зникнути, а ми натомість дізнаємося щось нове й незвідане. Ну, і добре здамо ЗНО:)

Христина ІВАНЦІВ,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Львів

The post Чому вивчати історію – круто appeared first on Я - журналіст.

Український письменник розкрив проблему незнання українцями національної історії. Він дуже болісно сприймав таку недбалість, вбачаючи в ній причину всіх негараздів України, джерело невдач і поразок її народу в боротьбі за існування. Митець, який своїм покликанням вважав служіння рідному народові, вперше на повний голос сказав про те, у чому так боялися зізнатися українці: ми не маємо історичної гордості, бо просто не знаємо, чим і як можна пишатися.

Якщо народ не знає своєї історії і не несе за це відповідальності, то будь-хто може скористатися такою слабкістю й висвітлити історичні факти по-своєму, задля власних інтересів, що досить часто сьогодні відбувається. Саме з цієї причини в Україні виникають суперечки з приводу того, чи варто проголошувати тих чи інших осіб національними героями, чи доцільно знищувати пам`ятники комуністичним діячам та з багатьох інших питань. Усі ці непорозуміння є наслідком незнання громадянами нашої країни історичних фактів.

Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною? Чому вінок і рушник мають таке глибоке символічне значення для нашої культури? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свій народ.

Сьогодні українські освітяни та науковці приділяють велику увагу «історичній освіченості» молоді, запроваджують у навчальних закладах спеціальні курси, організовують заходи, спрямовані на виявлення рівня знань про події минулого. Головна мета історичної освіти полягає у «навчанні вчитися» на помилках своєї країни, адже лише вміння усвідомлювати й аналізувати допоможе запобігти їх повторенню. Саме це є однією з головних передумов успішної розбудови нашої держави.

Давайте вивчати історію рідного краю, народу заради розвитку і процвітання нашої Батьківщини. Не знаючи минулого, неможливо зрозуміти сьогодення і мету майбутнього.

Вікторія ВАЛЬКОВА,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Одеська область

The post Історія – це не просто минуле appeared first on Я - журналіст.