Ми – могутній український народ. Нас винищували, палили, морили голодом. Але кожного разу українці знаходили у собі сили підніматися з колін. Неодноразово козаки перемагали ворогів, весь світ знав про міць нашого народу. Воскресали, хоч і були заковані у кайдани. Молилися Богу, навіть тоді, коли думали, що все вже втрачено. Помирали за рідну мову. Терпіли жорстокі знущання, через одну назву – українець.
Українська пісня захоплювала своїм звучанням. Поети своїми віршами торкалися мільйонів сердець, пробуджували патріотизм, а згодом, дорого за це платили. Історія України – омита калюжами крові, криками від страждань та щасливими посмішками через здобуту, потрохи, незалежність . Однак,чи знає щось теперішнє покоління про власну історію. Хочеться вірити, що події, які відбулися на Майдані Незалежності хоча б на мить змусили нас усвідомити, хто ми є насправді. Щоб ми мали їжу, хтось голодував. Щоб могли спокійно спати, когось на війні й до тепер мучить безсоння. Коли у майбутньому ваша дитина запитає, чому брат захотів крові брата, що відповісте? Буде важко пояснити про анексію Криму, чому у нас поширена корупція. А якщо не знатимете, то теж будете забуті, тільки вже, власною дитиною. Без знання історії людина, немов порох. Вона існує, але все життя себе шукає, бо не знає, що є з народження для неї рідним. Блукаючи чужими країнами, цураємось свого прапора. Певно тому, що ніколи не чули скільки воїнів пішло через нього в небо. Повітря, яким ми дихаємо, просякнуте історією. Нам дуже складно вдається будувати майбутнє, і це не дивно.
Адже, як без жодного уявлення про минуле, збираємось створювати щось нове. Я не прошу знати всі дати на пам’ять, проте хочу, щоб ми цінували Батьківщину. Варто усвідомити, не цікавлячись історією країни, втрачаємо себе.
Закарбовуйте у душах історію співвітчизників, нам, дійсно, є чим пишатись.
Яна КОВАЧ, випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія