Зарічне… Майже як у казці: за дрімучими густими лісами, за розмитим навесні Стиром, що подекуди нагадує море, із людьми щирими, привітними живе моє рідне селище, наймальовничіший, найрідніший серцю куточок України.
Любов’ю тут пройняте все, починаючи з мосту через Стир: його жовто-блакитні кольори зігрівають, ніби промовляють: «До краю сонця і блакиті запрошуємо Вас!»
Ідучи вулицями селища, зустрічаю рідних, знайомих, просто приємних людей і обов’язково із посмішкою на вустах.
Зашуміли тополі на Фестивальній, провели мене до найдовшої Центральної – від сучасних житлових будинків, державних установ аж до стареньких хат-мазанок на самому вигоні, де закінчується вулиця. Вітають вікнами-віконницями усіх людей, уклоняються квітучими мальвами за парканом. А за вигоном – знову ліс: Павлінка, Галяве, Тростянецьке, Яськова діброва…
Вертаємося додому… Падає перший лапатий сніг… Чути дзвоник, який закликає на урок учнів трьох шкіл селища, дітей – майбутнього нашого краю. Це вони славлять свою землю. Це вони підкорюють столичні виші, здобуваючи успіхи в медицині та фізиці, в науках гуманітарних та природничих.
Аж раптом… подих перехоплює відлуння церковних дзвонів. Створюючи святковий настрій, дзвонять у храмі Різдва Пресвятої Богородиці. Той гук звучить і в недавно збудованому храмі Успіння Пресвятої Богородиці. Він ніби поєднує кількасотлітню історію селища із новітніми подіями.
Аж знову дзвін… не дзвін… То, ніби граючись, вітає та й так само прощається тільки у нас ще діюча «кукушка» – малий поїздок із часів XVIII століття.
Вона – одна з найдовших вузькоколійних залізниць серед тих, що нині існують в Європі: від станції Антонівка до станції Зарічне відстань становить 106 кілометрів. Незвична вона й тим, що є однією з небагатьох вузькоколійок, які збереглися до нашого часу і функціонують досі.
Особливий інтерес становить також її маршрут – лісиста і заболочена територія Західного Полісся, де знаходяться кілька заказників державного й місцевого значення, частина Рівненського природного заповідника.
Вважається, що вузькоколійка була побудована в 1895 році, коли територія Волині й Полісся входила до складу Російської імперії. За іншими даними, залізницю збудували на початку Першої світової війни, що було зумовлене її промисловим і стратегічним значенням, адже неподалік у 1915-1916 рр. проходила лінія російсько-австрійського фронту. У той час, крім лісу і торфу, вузькоколійкою транспортували також дьоготь, смолу, бондарські вироби. У роки Другої світової війни колія була зруйнована, перші її ділянки відновлено в 1946 році. Лінія набула сучасного вигляду в 1968 році, коли проклали ділянку до райцентру Зарічне. У 70-80 роки XX ст. паровози були замінені тепловозами, а старі пасажирські вагони – на нові.
Вантажні перевезення на вузькоколійці припинився під час економічної кризи 1990-х років. Деякий час вважали, що вона буде закрита як збиткова. Нині потяг використовується як пасажирський і є важливим засобом зв’язку для жителів багатьох поліських сіл із районними центрами. Головна станція лінії – Антонівка. Антонівське депо є філією ковельського, а сама вузькоколійка належить Львівській залізниці. Поїзд складається з двох, а інколи – чотирьох вагонів. Для регулювання руху застосовується електрострижнева система.
Найбільша гордість кожного краю – люди. Потім уже – пам’ятники. Потім – гучні історичні події. Потім – всесвітньо відомі підприємства. Та, насамперед, моє Зарічне славиться людьми. Як зустрічають, так і проводжають вони з посмішкою на вустах, із добрим серцем, вдячним словом благословляють у дорогу…
Анастасія КОМАНДІК, учасниця Всеукраїнського конкурсу учнівських творчих робіт “Я – журналіст!”, учениця Зарічненського НВК “ЗОШ І ст. – гімназія”
Читайте також:
Отець Павло Дубінець – унікальний священик з рівненського Полісся
Школярка з Рівненщини хоче занести своїх батьків до Книги рекордів Гіннеса
Довгобуд у центрі міста Вараш: цікаве – поряд