Мудра пісня моєї праматері: школярка з Вараша береже українську пісню разом із мамою та бабусею

26.03.2018

Мудра пісня моєї праматері: школярка з Вараша береже українську пісню разом із мамою та бабусею

Чую улюблену українську пісню. Приємний щем охоплює серце, зазирає в душу, – згадую бабусю. Вона у нас сила роду. Вона – заступниця, порадниця, мудрець і берегиня.

А ви любите пісню? Так, як моя бабуся, мама і я?

Кажуть, пісня – це душа народу. Вона – це доля. Пісня – це сповідь життя та величезний скарб. І якщо в нас співають – значить культура народу є духовно багатою. А якщо піснею говорить уся країна, значить вона вільна, без меж і кордонів. Такою наша Україна була завжди. Такою її завжди хотіла бачити моя бабуся. Бог подарував їй пісню. Вона несе цей дар як трофей, як символ своєї свободи, сильного духу та невмирущості. Адже українська пісня йде гордо по стежині життя разом із радістю та бідою, із розквітом та руїною.

Доля, наче пісня, зустрілася на шляху моїй бабусі. Вона почала співати, тільки-но навчилась говорити. Пригадує випадок із дитячих літ, коли її брат, старший на двадцять років, на початку війни сильно застудився: «Остап лежав на печі, а я ще зовсім мала, якісь пісеньки собі виспівую. А він каже матері: «Мамо, скажіть Меласі, нехай вона заспіває. Бо, коли чую її пісню, то жити хочеться». Ті пісеньки, не знаю звідки вони у мене й брались, та я все співала. Співаю і зараз: і в радості, якої мало, і в горі, бо чоловіка поховала, сина втратила, сама на милицях, але все співаю. Пісня дає мені сили. Така вже в мене вдача. Отак я піснями, мабуть, і виспівала свою долю».

Бабуся замолоду мала гарний голос, заспівувала у хор – ланці. Коли їду до неї в село, завжди чую пісню, що гріє бабусину душу. Попри всі невдачі та нещастя вона не втрачає силу духу й залишається оптимісткою. Ця бабціна мудрість у витривалості. Вона вражає і надихає мене.

У своїх піснях бабуся зустрічається із покійним чоловіком, моїм дідом. Він був надзвичайно працьовитим, терплячим та чуйним. Дідусь ніколи й нікому не відмовляв у допомозі та й взамін нічого не просив. Багатьом допоміг побудувати оселі, прокладав у селі дорогу, зводив церкву. Бабуся завжди його підтримувала. Казала: «Шкодуй себе трохи – ти ж наша опора».

Бабуся – приклад для мами, а разом вони – приклад для мене й сестрички. Вони вчать власними мудрими прикладами приймати важливі рішення, відповідати за свої вчинки, бути чуйними до інших. Адже добро, зроблене людині, повертається у стократ і за це душа наповнюється світлом та теплом, каже бабуся. Й співає про це пісні. Її автентичні пісні, чарівні своєю неповторністю, глибиною та мелодійністю дають змогу нам розповісти про те, що не можна сказати простими словами. Пісня розкаже і про душевний біль, і про почуття, думки, надії та хвилювання. З нею ми не лише розкриваємо своє серце, а й розвеселяємо себе. Вона проста та щира, як мої бабуся й матуся.

Мама, також як і бабуся, дуже любить фольклор. Голос у неї ніжний, мелодійний та глибокий.

Ми співаємо у народному фольклорному ансамблі «Полішуки», збираючи автентичні пісні із різних куточків нашого краю, адже наш обов’язок – берегти пісенну спадщину для наших нащадків, бо в ній – душа українського народу. Коли нам сумно чи радісно, – ми співаємо. Поки жива українська мова і пісня, доти жива наша нація.

Моя бабуся і я з мамою також вважаємо, що співочої ідентичності не можна втрачати. Якщо ми будемо її плекати, вона завжди буде символом єдності, споконвічних традицій та культури. Тому, розвиваючи культуру, ми розвиваємо себе.

Вдячність батькам виявляється не тільки у словах, а в першу чергу, у наших вчинках. Варто цінувати все, що вони роблять для нас. Адже уся мудрість їхніх вчинків, доброта та ласка виховує у нас Людину. Рано чи пізно, ми зрозуміємо цінність кожної хвилини, проведеної з рідними. Все роблю для того, щоб моя вдячність батькам виявлялась у добрих вчинках, мудрих рішеннях, у тому, як я спілкуюся з людьми.

Для мене назавжди залишиться святим образ бабусі. Хочу, щоб вона пишалася мною завжди.

Юлія ВОДЬКО, переможниця Всеукраїнського конкурсу учнівських творчих робіт “Я – журналіст!”, учениця Вараської гімназії Рівненської області

Читайте також:

44 роки в школі: вчителька з Рівненщини виховала кілька поколінь учнів на Миколаївщині

Школярка з Рівненщини хоче занести своїх батьків до Книги рекордів Гіннеса

Моя матуся – мій ангел-охоронець

, , , , , переглядів: 2 331

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *