Вчителька і волонтерка з Луганщини Віра Усцова – людина, що змінює світ

04.01.2020

Вчителька і волонтерка з Луганщини Віра Усцова – людина, що змінює світ

Дуло автомата дихає пронизливим холодом їй просто у голову. Що вона зробила не так? Чи то вона крадійка, чи вбивця або загарбниця? Ні. Вона просто розмовляє українською.

Того дня автобус Віри Усцової, що прямував з Лисичанська до Дніпропетровська, зупинився. Це був один з тих блокпостів, зупинка на яких здавалася нескінченною. Сірі бетонні плити й мішки піску, триколори та великі написи «Новоросія» – усе тут дихало ворожістю, якоюсь незрозумілою фальшивістю і розпачем. Територією ходили озброєні чоловіки без жодних позначок на камуфляжній формі. Кілька з них увійшли до автобуса. Вони повільно роздивлялися пасажирів непривітним сухим поглядом, ніби оцінюючи кожного. Відчуття напруги збільшувалося, ставало тяжчим,  мовбито на автобус давить сіре небо. Тишу прорізав рівний голос пані Віри. Вона швидко промовила якусь незначну фразу рідною українською,  і автомат сепаратиста моментально опинився біля її голови. Що не сподобалось чоловікові? Мова.  Та щира українська, яка ніжно лилася з вуст Віри Усцової,  налякала озброєних чоловіків. Тож єдине, що вони могли вдіяти – наставити автомат на безпорадну жінку. Дуло торкалося потилиці, віщуючи смертельну небезпеку. Вчителька розуміла : кожний її рух може стати фатальним, а кожен подих – останнім…

Вбивство за мову – не спогад минулих століть, а жахлива реальність сьогоднішньої України. У 2014  Вірі Усцовій пощастило – вона залишилася в живих. Хтось після такого випадку, наляканий та морально роздавлений,  забув би рідну мову. Але тільки не Віра Володимирівна. Здаватися – це не про неї.  Тоді, в автобусі,  жінка була сильніша духом за всіх «ополченців» разом узятих, і автомат – далеко не те, що могло б змусити її відректися української.

Віднині у вчительки з’явиться новий принцип – розмовляти мовою предків завжди й усюди, дбайливо оберігати її та нести в народ. У шахтарському Лисичанську на пані Віру скоса дивитимуться, називатимуть «бендеровкою», не розумітимуть. Але навіть це не зупинить. На докори «я не понимаю украинский язык »  вона з гордістю відповідатиме словами Петра Глазового: « У корови язик, а в мене – мова ».  Жінка прикрашатиме російськомовне місто  співочою українською, стане справжнім  «виключенням з правил»   та доведе : і тут, на Сході, є щирі патріоти. Адже саме мова  – це кордон держави, переконана вчителька . Й у складному 2014,  і сьогодні  вона дбайливо оберігатиме цей кордон не тільки українським словом, а  й діями…

Коли  Україну застало в розпач полум’я війни,  наша держава потребувала підтримки й допомоги  перш за все від власного народу.  Пані Віра стала такою підтримкою: вона почала займатися волонтерством . А волонтер, як відомо, – це не просто.  Це не про «одноразову» допомогу, не про легкість , не про нагороди за активну діяльність. Волонтер –  свідоме рішення взяти відповідальність за майбутнє цього світу на свої плечі, рішення працювати натомість відпочинку, вибір безкорисливо допомагати та змінювати. І саме такий вибір у 2014 зробила Віра Усцова.

На фото: заступник міністра освіти і науки України Петро Коржевський вручає Вірі Усцовій Подяку за підготовку переможців і лауреатів Х Всеукраїнського конкурсу учнівських творчих робіт “Я – журналіст!”. Фото Аліни Ромашко

Вона витрачала колосальну кількість часу й сил на збір та пакування посилок, а  натомість родинного обіду  пані Віра їхала на блокпост до хлопців. Так продовжувалося з дня у день, з тижня в тиждень, з року в рік. І якщо колись мене спитають, як виглядає найвища ступінь відданості Батьківщині, я безумовно назву її ім’я. Віра Володимирівна бачилася з бійцями інколи частіше , ніж зі своїм уже дорослим сином. Вона возила на передову все , що необхідно для життя на війні: засоби гігієни, їжу, посуд, навіть робочі інструменти. Жінка щоразу долала непростий шлях до блокпостів, аби  особисто передати допомогу бійцям . Це дуже небезпечно, ризиково, це виснажує, але хіба це має значення, коли на кону доля всієї Батьківщини?

Тепер, через 6 років безперервної волонтерської діяльності пані Віри, неможливо вже перерахувати скільки пар шкарпеток, кілограмів овочів та тисяч власних грошей жінка  залишила на передовій. Віра Усцова   працювала з двадцять четвертою та дев’яносто третьою бригадою,  возила допомогу вісімдесятій  та сорок четвертій бригаді, співпрацювала з батальйоном «Тернопіль».

За ці роки волонтерка стала рідною для бійців. Вони запрошують вчительку до себе в гості, телефонують, ніжно називають  її «Генерал Віруня». Вона дарує їм своє тепло, любов і турботу , але так само має міцну волю, непохитні принципи і потужний характер. Тому  й  «Генерал Віруня» : лагідна та сильна водночас.

Саме Віра Володимирівна започаткувала волонтерський рух у Лисичанській школі №8, долучивши  до нього учнів, батьків та колег. Основний штаб збору посилок  знаходиться у її кабінеті української мови та літератури, що  періодично заповнюється коробками з продуктами , малюнками і  різними подарунками для  військових.  Сюди частинками зносять поміч як школярі, так і вчителі. Варто тільки уявити, чого коштує заохотити та долучити до волонтерства близько тисячі людей! Що вже й казати: якщо ця жінка чогось захоче , для неї не існуватиме нічого неможливого. Так, наприклад,   одного разу пані Віра поставила собі за мету виховувати нове покоління українців , націю свідомих громадян, надійне майбутнє нашої держави. Завдання не з простих, але хіба змінювати світ колись вдавалося легко?..

Різноманітні конкурси, зустрічі з бійцями – тільки частина її роботи поза уроками. До речі, українські захисники є дуже частими гостями у класі Віри Усцової.  Щонайменше сім разів на рік  школярам випадає нагода особисто поспілкуватися із сучасними героями.  Це неабияк сильно впливає на кожного з нас. Чути , чому цей молодий хлопець піддавав ризику своє життя та через що йому довелося пройти задля  Батьківщини  – ось що дійсно виховує. І ніхто не здатен настільки  щиро розповідати про патріотизм та настільки глибоко передавати його нам, як боєць, який ризикував усім заради рідної землі.

Така унікальна можливість спілкування з військовими, участь у Всеукраїнських проектах, відпочинок у волонтерських таборах та подорожі всією Україною – далеко не все, що маємо ми, школярі, завдяки Вірі Володимирівні. Разом з нею  побували вже у Сумах і Миколаєві, далеко не один раз відвідували Київ, крокували Чернівцями й Затокою, відпочивали у Карпатах.

Звучить красиво, чи не так? Але що стоїть за такими результатами? Який він, інший бік медалі? Неприйняття, нерозуміння, часто відсутність підтримки. Ці фактори вже зломили тисячі людей, тільки не пані Віру. Вона не «тисячі», вона інша, і в цьому її безцінність. Скільки чоловічої мужності потрібно мати всередині себе цій вчительці, аби подолати такий шлях! Саме сила – те слово, яке неодмінно перше спадає на думку , згадуючи Віру Усцову.  Сила в переконаннях, сила в любові, у справах, сила у всьому.

Я ніколи не перестану дивуватися  дієвості пані Віри. Як вистачає на все часу, запалу?  Як можна кожного ранку йти на роботу з усмішкою, стільки встигати й при цьому залишатися оптимістом у будь-якій ситуації? Відповідь банально проста: треба палати тим, що робиш. Кажуть : найкращий спосіб навчити – показати приклад. Віра Володимирівна є надзвичайним прикладом того, наскільки щиро можна любити справу свого життя.

«Створювати нове покоління – як вирощувати троянди, – каже пані Віра, – так само багато часу й сил  потрібно віддати і так само вкладати всю свою любов, аби одного разу побачити неймовірної краси  червоні бутони». Подвір’я цієї жінки – маленький рай на землі, інша реальність, справжнє королівство квітів. Вона переконана , що так само колись розквітне Україна – миром, любов’ю та натхненням; вийдуть з щоденного ужитку простих українців  слова «блокпост», «АТО» , «війна ». І якщо це станеться, то тільки  завдяки таким відчайдушним патріотам, як Віра Усцова.

Вона – не просто волонтер. Це людина, яка відроджує рідну мову на теренах Донбасу, людина, яка створює нове покоління України і яка є однією з найсильніших особистостей нашого часу; людина, що змінює світ.

Тетяна УДОДОВА,

переможниця Х Всеукраїнського конкурсу учнівських творчих робіт “Я – журналіст!”,

м.Лисичанськ, Луганська область

, , , , , , , , , переглядів: 1 666

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *