“Магічні трюки на дошках”: як виживає скейтбординг у маленькому місті

05.11.2022

Я народився та живу в місті Мукачево Закарпатської області. Це чудове місто в західній частині України, але тут замало місця для розвитку таких екстремальних видів спорту як скейтбординг. Авжеж є невеликий скейт-парк, але він складається з малих дерев’яних фігур, які вже потроху розвалюються, та з поганого асфальту. Картина не дуже приваблива, але ми потроху самі собі робимо фігури та інші розваги, щоб хоч якось розвиватися в куточках нашого маленького міста.

Я займаюсь цим спортом четвертий рік. Пишаюся тим, що ні мене, ні моїх друзів не зупинили ні здивовані погляди перехожих, ні хибні стереотипи – мовляв, такою культурою займаються лише хулігани, які все ламають.

Для початку історії повернимося в 2019 рік. На вулицях діти гасають на вінілових скейтах, двоколісних самокатах, а в когось навіть були і гідроскутери! А у мене та моїх друзів уже горіли очі дивлячись на платформах ютуб та інстаграм, як хлопці зістрибують, перестрибують та роблять “магічні трюки на деревяних дошках”.

Через декілька тижнів моніторингу “магічних трюків на дерев’яній дошці” в одного з моїх друзів у підвалі знайшовся старий скейтборд. Передивившись тисячу і одне відео про те, як зробити різні трюки на дошці, ми тренувалися практично щодня. Уявіть картину: троє хлопаків віком 13-14 років, старий і брудний скейтборд та злі мешканці будинків на вулиці, які щоразу змушували нас їхати подалі від їхніх домівок, щоб не заважити грохотом. Так от ми катались приблизно два місяці, за цей період я нарешті умовив батьків купити мені перший уже власний скейтборд. Це був найдешевший скейт з іграшкового магазину, в якому навіть підшибники були такі, що колеса практично не крутилися. Але це був мій перший скейтборд! На ньому я поставив свій перший трюк – Оллі (скейт-трюк, в якому скейтбордист і скейтборд піднімаються у повітря без використання рук).

Час йшов, погода мінялася з сонця на дощ, з дощу на сніг, а зі снігу на сонце. Не змінювалося лише одне: наше бажання кататися та прогресувати. Більше скажу, бажання кататись лише збільшувалося! Пізніше ми дізналися, що у нашому місті, виявляється, є наші “брати по цеху” та і не просто ті, хто, як і ми, полюбляє кататись на скейті, а ті, хто катається набагато краще та довше за нас. Спочатку ми боялися приходити в місце, де каталася інша компанія скейтерів. Але згодом ми зрозуміли, що вони не будуть проти, якщо до них приєднаються «нові обличчя», які також полюбляють скейтбординг.

Закінчити цю невелику статтю я б хотів тим, що якщо ти дійсно хочеш розвиватись та відкривати для себе щось нове, то для тебе не буде так важливо, чи є місце або люди, які тобі будуть допомагати в розвитку, як у нашому випадку. Ми ж могли просто кинути цю справу, сказавши:  “У нас немає де розвиватися та нема нікого, хто б міг нам допомогти в прогресуванні”. Але ми самі собі створювали фігури та один одного розвиватися, щоб краще і частіше робити “магічні трюки на дошках”.

Валерій В’ЯЧАЛО,

випускник Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”

переглядів: 111

Останні новини від OGO.ua


Один коментар
  1. Дуже класно написано! 🙂

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *