Я не люблю дощ, але один день така погода не зіпсувала…
Якось ми з братом зібралися на прогулянку, але тривала вона недовго, оскільки ми побачили темні хмари над головами. По дорозі додому я була засмучена, адже не знала що робитиму весь вечір, ще й у дощову погоду. Але плани знайшлися. Як тільки я зайшла до будинку, мені повідомили, що на мене чекає лист. Спочатку я не повірила, але коли побачила – моєму здивуванню не було меж! Справжнісінький паперовий лист, з марками. Тремтячими руками я розгорнула його. І одразу побачила написані великими літерами слова : “ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ ЗАПРОШУЄ НА НАВЧАННЯ “. Неможливо передати мої емоції в цей момент. Змішалося все : здивування, приємне хвилювання, цікавість. Швиденько перечитавши декілька сторінок листа, я написала СМС-ку подрузі, і невдовзі дізналася, що вона не отримала схожого листа. Всю ніч та наступний тиждень я провела в роздумах, запитувала думки та поради у інших, і зрештою я відправила адресу, на яку невдовзі прийшли матеріали для навчання. Тремтячими руками я відкривала робочий зошит, читала поради від Віталія Юрійовича, і одразу пробувала писати. Писала я багато, наполегливо підбираючи теми, але жоден з творів не подобався мені. Згодом, після кількох десятків спроб, з’явилася моя перша робота про шкідливі звички. Далі настав період вагань, і я ще кілька днів думала чи варто натискати цю кнопку “надіслати”. І я натиснула. Далі я з нетерпінням чекала результатів перевірки, і на одному з уроків мені на пошту прийшов файл. Я боялася, що побачу у перевіреній роботі забагато жовтого кольору, але коли відкрила, то зрозуміла, що все не так погано. Наступні місяці я далі писала, і це давалося мені вже легше.
Свою січневу роботу я відправила в кінці місяця. Результати перевірки не забарилися, як і найприємніший подарунок на день народження. Так, саме у мій День народження я отримала лист, у якому було сказано, що моя робота буде наведена як приклад у прямому ефір! Далі всією сім’єю ми чекали цей ефір. І я була дуже рада, коли почула своє ім’я.
Всю весну я виконувала свій обов’язок ШУЖика – наполегливо писала. І коли настало літо, відбулася ще одна подія – я стала редактором сторінки мого села у Фейсбуці. Я пишалася собою! Після цього я написала в інстаграм, на сторінку нашої школи, яку ведуть такі ж учні як і я, і запропонувала свою допомогу. Це стало для мене неабияким важливим кроком, і дуже тішуся, що все ж наважилася це зробити.
Хто б міг подумати, як один дощовий день напише цілу історію. Після цього я люблю і таку погоду, але хочу, щоб і сонце внесло свої корективи, і змогло продовжити цю історію ШУЖика.
Наталія ФІРАК,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”
Фото зі сторінки авторки у Фейсбуці