Дякую своїй родині

04.01.2022

Дякую своїй родині

Є люди, відзначені Богом… І я пишаюся тим, що у своїй родині маю високодостойну людину прадіда по батьковій лінії, воїна – легенду Федора Михайловича, який у мирний час мешкав у столиці нашої держави – славному місті-герої Києві. Про цю людину, офіцера, воїна, члена великої родини написано багато спогадів, інтерв’ю, документальних матеріалів. І моя мама, і тато, і я, люди різних поколінь мають у сімейному архіві документи, публікації, спогади, копії різних інформаційних матеріалів про дорогу і рідну нам людину. Бог відміряв його достойний відрізок життя – 90 років! Прадідусь пішов із життя у золотокосому жовтні 2010 року… Ветеран другої світової війни, бувалий фронтовик, активний учасник ветеранського руху, полковник у відставці…

У некролозі газети «Киевский вестник» тепло, щиро і проникливо зазначено: «Пішов із життя скромний воїн-трудівник, патріот, син України, небайдуже серце якого до останньої хвилини життя кликало до правди, до справедливості, порядності, відповідальності, любові до Батьківщини… Усі члени нашої великої дружньої родини з теплом і вдячністю згадують Федора Михайловича, який за першою освітою мріяв бути учителем. Навчався в Уманському педагогічному технікумі, нині – Комунальний заклад «Уманський гуманітарно-педагогічний фаховий коледж ім. Т. Г. Шевченка Черкаської обласної ради». До речі, моя мама – Алла Кучай, кандидат педагогічних наук, викладач вищої кваліфікаційної категорії, викладач методист, викладач педагогіки й методик дошкільної освіти КЗ «Уманський гуманітарно-педагогічний фаховий коледж ім. Т. Г. Шевченка Черкаської обласної ради», випускниця цього закладу 1991 року. І бабуся, і тьотя, і двоюрідні брати навчалися у нашому закладі. Династія ? Так. А тепер і я, Кучай Альона, навчаюся на другому курсі славного коледжу.

Так, особливо мене вражає прагнення дідуся Федора до науки. Він навчався протягом усього життя: в педтехнікумі, у зенітно-артилерійському училищі, у військовій академії. Як свідчать публікації про нього, він відповідав званню офіцера, чоловіка, був неординарною особистістю. На сімейній раді ми вирішили: у найближчий час узагальнити всю інформацію, публікації про члена родини і написати про нього Правду. Цю справу старші родичі доручили мені і моїй мамі. Тим самим продемонструвати зв’язок між поколіннями і роль родинних зв’язків. Я вже розпочала роботу над цим. Але вважаю за потрібне додати важливу деталь: Федір Михайлович, офіцер, начальник штабу бригади, безпосередньо брав участь у затриманні в полон німецького генерал-фельдмаршала Паулюса!

У моїй родині часто повторюють слова героя: «Вірю в силу й мудрість свого народу!» Я не завжди розуміла ці серйозні (дорослі ) слова. Але маю мудру маму: педагога, вченого, наставника і просто розумну людину. Вона –  наш приклад, наша совість, наш зразок в усьому.

Сповідувати правила духовної чистоти – це про маму. А ще  –  мама наголошує: «У порожнечі немає резонансу!». Тепер я уже розумію, що це значить. І багато значить!

А тато – будівельник, трудівник, винятково відповідальний за свою роботу. Він дуже любить читати книги, толковий, порядний. Достойний приклад для нас, дітей. І для членів усієї родини. Якось із його уст я почула: «Моя душа болить за Україну, за пісню, за правду, мову й народ…»

Як чітко й правильно! Ось такі вони, життєві університети моєї високодостойної родини!

Тому я – за повчання Володимира Мономаха: «Не промини своїх рідних, не сказавши їм добре слово…»

Хочу додати глибокозмістовні слова Бориса Антоненка-Давидовича: «Що культурнішим є журналіст, то й розвиненішою є його мова, багатшою на лексичний запас, розмаїтішою епітетами, метафорами, влучними порівняннями, барвистішою вживанням прислів’їв, приказок і приповідок». На мою думку це стосується не тільки журналіста.

Як бачимо, батьки, найближчі родичі є зразком і надійним плечем для нас – дітей та онуків. Все, що вони думають, здійснюють, творять, спрямоване на достойне виховання членів такого роду, «якому нема переводу»… І повчають нас: «Обійміть білий світ добротою!» Тому й мені хочеться обійняти кожного добротою та увагою. Такі вони, родинні університети.

На мою думку, не вистачить української лексики, щоб віднайти саме ті слова, які мають у собі таїну вселенської вдячності моїм дорогим батькам та усій багаточисельній родині…

Наостанок процитую безсмертні слова видатного українського педагога Василя Сухомлинського: «Сім’я – це джерело, водами якого живиться повновода річка нашої держави».

Дозволю собі скористатися нагодою і порадити сучасникам. Звичайно це слова високомудрого Василя Олександровича: «Батько й мати дали тобі життя й живуть заради твого щастя. Бережи їх здоров’я і спокій. Не принось їм біль, розчарування , страждання».

І на завершення: «Ставлення твоє до матері й батька – перша школа честі, гідності!»

Альона КУЧАЙ,

лауреатка всеукраїнського конкурсу учнівських творчих робіт “Я – журналіст!”,

студентка ІІ курсу (201 – Д група) комунального закладу «Уманський гуманітарно-педагогічний фаховий коледж ім. Т. Г. Шевченка Черкаської обласної ради»

переглядів: 56

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *