Одинадцятий клас — це рік, коли кожна перерва перетворюється на маленький фестиваль. Ми сміємося з жартів на будь‑які теми, і цей сміх лунає так голосно, що навіть вчителі іноді усміхаються, проходячи повз. «Наші жарти — це музика дружби, яку ми створюємо разом».
А ще ми живемо випускним. Дівчата обговорюють сукні: хтось уже знайшов свою мрію, хтось ще вагається, а хтось уявляє себе в блиску світла й танцю. Ці розмови — ніби маленькі секрети, що роблять будні особливими.
На уроках ми відчуваємо легкість, але є предмети, які тримають нас у тонусі. Математика, українська мова, історія — це наші виклики. Кожного понеділка ми пишемо пробне НМТ, і це вже стало ритуалом: хтось хвилюється, хтось жартує, але всі ми знаємо — це важливий крок до майбутнього.
Наш клас — справжня душа. Ми завжди разом: допомагаємо одне одному, підтримуємо, сміємося й мріємо. Ми обговорюємо, хто куди вступатиме, ким хоче бути, і ці розмови звучать як плани великої подорожі. «Ми — команда, яка не боїться майбутнього».
Іноді здається, що саме зараз ми живемо найяскравіші моменти юності. У сміху на перервах, у хвилюванні перед контрольними, у мріях про випускний — усе це складає картину нашого останнього шкільного року.
Марина СИДОРЕНКО,
випускниця Школи універсального журналіста