У першу чергу одним із найважливіших правил культури мовлення є знання національної( української чи будь-якої іншої, залежно від країни ) мови. На мою думку, у більшості країнах до туристів будуть краще ставитися, якщо вони будуть знати мову цієї країни. Адже це, в першу чергу, вияв поваги до цієї країни, її історії та її жителів.

На території України залежно від періоду та розташування завжди поширені були інші мови: польська, румунська, російська, кримськотатарська. Проте зараз в Україні найбільш розповсюдженими є тільки дві – українська та російська мови. І, на жаль, в повсякденному спілкуванні переважає російська.

Тому, я вважаю, що ми повинні вивчати та вживати українську мову у своєму повсякденному житті. Бо якщо ми хочемо, щоб іноземці поважали нашу мову та культуру, нам потрібно це також робити.

Другим важливим фактором культурного спілкування є повага та вміння слухати співрозмовника, не перебивати. Адже, погодьтесь,ніхто не захоче спілкуватися з людиною, яка постійно перебиває, думає тільки про себе та зовсім не слухає. І тут також потрібно не переборщити. Бо діалог –цедві людини, а не одна. І обидві сторони повинні мати можливість висловити свою думку.

Ще одним важливим пунктом є чистота мови та її естетичність. Адже набагато приємніше спілкуватися з людиною, яка не вживає ненормативної лексики,слів-паразитів, вміє красиво подати матеріал. Звісно, ніхто не захоче спілкуватися ідеальною літературною мовою, з великою кількістю епітетів та метафор, як у 18 столітті. Я й не вважаю, що це потрібно чи можливо. Просто варто намагатися спілкуватися так, щоб вашому співрозмовнику захотілося ще раз вас почути.

Дуже часто, спілкуючись, люди починають швидко говорити, міняти теми і забувати, про що йшлося спершу. Тому важливо вміти спілкуватися просто, без пишномовності, стисло та логічно.Хоча дуже часто так виходить, що через переживання та не впевненість собі не завжди виходить говорити стисло та логічно, людина губиться в своїх думках і не знає що сказати. І тут швидше психологічна проблема. Адже ця людина може вміти дуже красиво подавати свої думки на папері, а в живу через хвилювання не може сказати і слова.

У сучасному світі дуже часто втрачається культура мовлення саме у підлітків. Під впливом іноземних ЗМІ вони часто забувають про українські, адже вважають, що вживаючи слова іноземного походження та ненормативну лексику, вони краще сприйматимуться однолітками.

Хоча, трапляється,  що людина вміє вставляти слова інших мов в своє спілкування правильно, не перебільшувати і не говорити кожне друге слово англійською,російською чи французькою. Це може стати родзинкою у спілкуванні.

Через незнання культури мовлення та часткове зникнення певної офіційної української мови в розмовах, люди дуже часто не звертають уваги на те, як вони спілкуються, які слова вони вживають, на те, що вони перебивають свого співрозмовника.

Тому, я вважаю, що культуру мовлення потрібно починати вчити ще з дитинства. У школі та університетах варто вивчати українську мову та літературу, читати книжки та писати багато творів , для того, щоб у дорослому житті всі знали, як правильно спілкуватися, підтримувати розмову, писати листи, резюме та багато іншого.

Христина РИМСЬКА, випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”

The post Чи важлива культура мовлення в сучасному українському суспільстві? appeared first on Я - журналіст.

(джерело)

Стрічка, на мій погляд, виявилась не дуже переконливою, що насправді розчаровує, адже в ній знімалися відомі українські актори : Ахтем Сейтаблаєв, Олексій Тритенко, Дмитро та Остап Ступки, Влад Нікітюк, Аліна Коваленко та інші. Проте, деякі актори виглядали зовсім не природньо і не змогли встановити контакт з глядачем. Єдиним персонажем , який був вдало висвітленим, для мене є Муравйов. Його зобразили якомога правдивіше, з усіма його рисами, звичками та характером.

Що стосується хронометражу, то фільм трохи затягнутий. На дві години стрічки витратили 52 млн. гривень, що на теперішній час є досить великою сумою. А касові збори зібрали лише 7,3 млн. гривень. Попри це коштів не вистачило на деякі сцени. Наприклад, кадри, де народ збирався на площі, виглядали не природньо, адже тоді це була багатотисячна подія, а не мітинг на декілька сотень людей. Тому режисери часто зловживали переднім планом.

А ще з фільму можна зрозуміти любов режисер до калини, адже вона з’являється там досить часто навіть тоді, коли пора року зовсім не відповідна.

Те, що насправді вражає, це батальні сцени. Під час зйомок використовували 2 тис. одиниць реальної техніки, що датується ХХ століттям. Зброю було надано Володимиром «Штурмом» Правосудом, сотником 19 сотні Самооборони Майдану й бійцем 2-ї афганської роти 24 ОШБ «Айдар». У зйомках бою також брали участь 150 військовослужбовців Президентської бригади Нацгвардії України.

Що в «Крутах 1918» зроблено на високому рівні – так це саундтрек. Музику до фільму написав італійський композитор Марко Моріні, а пісні виконані Христиною Соловій та гуртом «Гайдамаки».

Загалом фільм хороший і його варто переглянути хоча б через описані в ньому події, але, через певну непрофесійність українського кінематографу, стрічка може бажати кращого. Але все ж приємно бачити, що українське кіно намагається розвиватися і “Крути” – це доказ того, що в нас є всі шанси на те, що наші фільми мають майбутнє.

Ольга ГРИНЧУК,

студентка 2 курсу спеціальності “Журналістика” НаУ “Острозька академія”

The post Рецензія на фільм “Крути 1918” appeared first on Я - журналіст.

Креативний простір для сучасної людини

Бібліотека… Що означає це слово? Передусім, це місце куди люди приходять читати книги. Але – не тільки. У бібліотеках часто відбуваються знайомства з авторами, презентації, майстер-класи, різноманітні заходи, літературні перформанси, виставки художників, тренінги.

Я на майстер-класі майстрині Олени Капустинської

Також можна скористатись послугами інтернету. Хоча у молодих людей з ним зазвичай немає проблем, для пенсіонерів така опція є вагомою, адже дозволяє тримати руку на пульсі сучасного світу. Коли дітям сумно, вони можуть завітати до дитячого відділу й пограти у настільні ігри з друзями. Влітку проводяться різноманітні флешмоби з малюванням на асфальті.

Ви вже встигли подумати, чому я так багато знаю про насичене життя сучасної бібліотеки? Усе просто! Моя мама працює бібліотекарем. Її місце роботи – бібліотеца-філія № 10 міста Луцька. Щодня до неї приходить дуже багато читачів. Для кожного вона старається підібрати таку книгу, яка зацікавить.

Знайомство з автором – нові горизонти спілкування

Асортимент завжди поповнюється новими цікавинками. Тому навіть вибагливим читачам є що читати. А мамою я пишаюся, бо вона не просто бібліотекар, а певною мірою – колекціонер. Хтось колекціонує марки, хтось – копійки, а моя мама – враження про книги. У її відділі діє проект «Читацький відгук – рушій роботи абонементу».

В одній з частин проекту передбачено знайомство читачів з письменниками та поетами Волині. Читачі за круглим столом у неформальній обстановці можуть познайомитись з автором і його творчістю. Це відбувається у рамках серії зустрічей «Чаювання з письменником». Тож якщо ви маєте бажання познайомитися з ТОП-овими волинськими авторами без надмірного офіціозу, гайда до луцької бібліотеки-філії № 10!

Виступає Василь Гриб

Мій чудовий досвід

Завдяки маминій роботі я побувала на зустрічах з цікавими авторами, презентаціях книг. На одній з них я познайомилась з Зіркою Мензатюк. Вона приїхала презентувати нову на той час книгу «Таємниця козацької шаблі». Письменниця розповіла про себе і як починала писати цю книгу. «Родзинкою» заходу було те, що, прослухавши уривки із повісті у виконанні відомих людей рідного краю, діти давали правильні відповіді на їх запитання. А тепер ця книга є у шкільній програмі з української літератури.

Не менш захоплюючим було для мене знайомство із братами Капрановими. Вони приїжджали тричі. І перезентували книги для дорослих «Приворотне зілля», «Закон Братів Капранових», «Щоденник моєї секретарки», «Забудь – річка». Перший раз зустріч з братами нагадувала шоу з утопленням відьом.

Наступного разу вони приїхали не самі, а з фронтменом гурту «OT VINTA» Юрієм Журавлем. Саме він ілюстрував книгу. Автори розповіли, що події відбуваються в 2002 – 2003 роках. Як з’явилася ідея написання? У Віталія і Дмитра на роботі працювала секретка, яка вирішила вести щоденник роботи, як свій особистий. Офіс-менеджер помітила це і показала його братам Капрановим. Один запис зацікавив їх. Він виглядав приблизно так: «Сьогодні Віталій Віталійович запропонував мені яблуко. Але я не взяла. Я не вважаю, що ми в таких стосунках, коли можна брати яблуко». Такі, здавалося б, прості речі були цікаво літературно осмислені.

Приїзд братів Капранових

Також я побувала на презентації книги Лєни Шторм «Ніжний шлейф загадкового літа». До слова, вона є моєю наставницею у медіаклубі «Молодіжне місто».

Журналістка і письменниця Лєна Шторм, наставниця авторки статті

Мама, журналістка Маша Пилипчук, блогерка Анна Якименко-Поліщук

Ще до бібліотеки приїздив Андрій Кокотюха та презентував свою серію «Ретромани». До неї увійшли такі книги, як: «Адвокат із Лучаківської», «Привид із Валової», «Автомобіль із Пекарської», «Різник із Городоцької», «Коханка з площі Ринок», «Втікач із Бригідок», «Офіцер із Стрийського парку» та «Київські бомби». Автор розповів про сюжети своїх книг, чим дуже зацікавив відвідувачів. З яскравих вражень можу також відзначити приїзди Дари Корній і Ярини Каторож.

Андрій Кокотюха в бібліотеці

Завітайте до бібліотеки – зробіть своє життя насиченішим!

Виступає авторка статті

Можливо, вас вже встигли здивувати ті відомі прізвища, які я зазначила. Зауважте, я – звичайна, 12-річна школярка. Але вже встигла познайомитися з багатьма письменниками, котрі мають регіональне і всеукраїнське визнання. До того ж, мені не довелося для цього їздити до всій Україні. Я просто часто відвідую мамине робоче місце, яке є для мене перепусткою у дивовижний світ сучасної літератури. Спробуйте й ви завітати до найближчої бібліотеки. Не сумніваюся, що там на вас чекає чимало цікавого!

Юлія ФЕНЬ,

учасниця Всеукраїнського конкурсу учнівських творчих робіт “Я – журналіст!”,

вихованка медіаклубу «Молодіжне місто» на базі клубу «Патріот Батьківщини»,

учениця ЛНВК І-ІІ ст. № 7 «Природничий ліцей», 7-Б клас,

Луцьк

The post Кокотюха, Капранови і я appeared first on Я - журналіст.

Саме так розпочались «переговори» про зустріч із нашим сьогоднішнім героєм, Сергієм (Колосом) Мартинюком – головним арт-директором фестивалю «Бандерштат», фронтменом гурту «Фіолет» та віднедавна ще й автором роману «Капітан Смуток». Людиною, що знайшла себе та здійснила свою дитячу мрію.

Зустрічаємо Сергія на вході до кампусу й розповідаємо більше про Українську академію лідерства – 10-місячну програму неформальної освіти, що включає фізичний, емоційний та інтелектуальний розвитки. Далі знайомимося з менторами. Виявляється, вони фанати «Бандерштату». Поки залишилось 20 хвилин до початку лекції, говоримо про фестивалі, музику та вишколи. «Найголовніше – це команда та чітке розуміння всіх обов’язків», – ділиться порадами Сергій.

Усе. Час зустрічі зі студентами настав. Лекторій. Тиша. Зацікавленість.

«В цьому житті я знайшов те, що Сковорода називає сродною працею»

Спочатку Колос коротенько розповідає про своє життя та «як докотився до того, ким є зараз». Тут лунають історії про рідне місто Дубно, «Тараса Бульбу» та Тараканівський форт. А ще про дитинство в 90-х, світ інтроверта, бібліотеки та книги, що допомагали тікати від реальності.

Десь у класі дев’ятому Сергій зрозумів, що треба своїм розумом та наполегливим навчанням вибороти державне місце в університеті. Тоді в житті юнака з’явилися Мала академія наук та історичне краєзнавство. Почались проблеми з фізико-математичним напрямом, адже Колос – вилитий гуманітарій. «Я постійно запитував у викладачки алгебри, що в житті мені можуть дати диференціали та логарифми. Так жодного разу відповіді і не отримав», – зізнається він. Трохи згодом хлопець почав працювати у місцевій газеті «Дзеркало +». Писав і колонки про історію міста, і навіть політичні аналізи. Місячна зарплата та незалежність від батьків вже були в кишені.

«Крок, на який я наважувався 15 секунд, кардинально змінив моє життя»

Це була вступна кампанія. Сергій планував вивчати історію, але за 15 секунд, після пропозиції зама кафедри піти на відносно нову спеціальність «Політологія», змінив думку. Так він переїхав до Луцька, а Дубно стало містом дитинства, містом, куди було приємно повертатись.

«Це був перший раз, коли я з’явився у всеукраїнських ЗМІ… Так загартовувалась моя юнацька сталь».

2004 рік був дуже буремний. Внутрішній порив підказував, що неможливо залишитись осторонь тих подій. Сергій вступив у патріотичну організацію, боровся з авторитаризмом та міліцією, СБУ. Це були жорстокі часи з багатьма провокаціями. Тоді його й вперше затримали: «бомбив» білборди Януковича і натрапив на міліцейського бобика. Революцію пройшов у Києві. Кілька разів затримували й там. Той час став переломним моментом: Сергій зрозумів, що він не теоретик, а практик. Опісля революції повернувся до Луцька і продовжив навчання. Активно займався громадсько-політичною діяльністю, здобуваючи великий досвід.

«Бандерштат» – це титанічна робота»

«Бандерштат» – це масштабний фестиваль українського духу, який вже 12 років поспіль відбувається на Волині. Коли він починався, в парку стояла лише малесенька сцена, а в наметовому містечку тільки один намет. З часом організатори зрозуміли, що ідея хороша і потрібна. Це був культурний стартап. Введення платного входу змінило ставлення до фестивалю, збільшились можливості, кількість та якість гуртів. «Бандерштат» – це вдала спроба сучасними методами перенести поняття українського патріотизму з чогось шароварного на щось модне, сучасне та класне. До того ж, родзинкою фестивалю є заборона алкоголю.

«Бути молодим музикантом у 2010 – це бути Дон Кіхотом, але я зробив цей вибір»

Вибір на користь музики був складним. Спочатку було непросто: довелося трохи змінювати життя та роботи. Але нашим героєм рухала мрія – написати альбом, знімати кліпи та грати на передових українських фестах. Адже тільки так він почувається щасливим. Через півроку існування «Фіолет» вже «розігрівав» «Бумбокс» в Луцьку, згодом посав виступати на топових українських фестивалях. Перші тури, перші альбоми, визнання…

«Рішення про остаточний переїзд до Києва я ухвалив у серпні на київському вокзалі. Уявляєте, як він пахнув у серпні? »

Музикант дуже звик до Луцька та «Бандерштату», але таки наважився переїхати до Києва. Це сталося на столичному вокзалі. Тоді він відчув, що Київ – його місто. Це був величезний ризик, бо довелося все починати з нуля. Перші три місяці просто не розумів, що відбувається. З часом усвідомив,що Київ – це місто, де можна реалізуватися. Тому Колос вирішив: або буде постійно ставити нові виклики, нові планки, або муситиме задовольнятися малим.

«Я ніколи не мріяв стати музикантом, але десь з класу четвертого я мріяв написати книгу»

У 4 класі Cергій купив зошит на 96 сторінок з крейдованим папером, бо хотів написати роман: щось середнє між «Робінзоном Крузо» і фільмом «Один вдома». Списав 6 сторінок і викинув. Опісля теж пробував братися за перо, але здебільшого спалював доробки.

А минулого року сів і написав роман, люди поруч підтримали. Навіть більше – знайшлися ті, що продали цей роман видавництву.

«Свій вибір робив доволі легко і зараз абсолютно спокійно дивлюсь у майбутнє. Нині відчуваю, що я на своєму місці. Тому щиро бажаю вам знайти щось своє – те, заради чого ви готові будете жити і з чим ви зможете прокидатися сьогодні й засинати завтра. Знайдіть себе, не здавайтеся перед зовнішніми викликами та йдіть до своїх мрій!»

Але відпустити зірку без пісні – не про нас. Тому «Фіолетову» «Романтику» з 42 вокалістами чула, мабуть, вся Пуща-Водиця (околиця Києва). Подейкують, то був найгірший концерт Колоса, але точно один з найвеселіших та найщиріших.

Дякуємо Сергію за цікаву та мотивуючу зустріч, розмови за обідом, цікаві факти (виявляється: улюблений колір Колоса – чорний), поради, усмішки та драйв! До нових зустрічей!

Юлія ГРИГОРУК, фото Яни МОХОНЧУК

The post Лідер гурту “Фіолет” Сергій Мартинюк: “Знайдіть себе, не здавайтеся та йдіть до своїх мрій!” appeared first on Я - журналіст.

IMAGINE DRAGONS: стадіонне шоу в Києві

Цей гурт має багато шанувальників по всьому світу. І цього літа вони приїжджають до України!Американці Imagine Dragons дадуть грандіозний концерт на Олімпійському.

Автори хітів “Radioactive” та “Believer” вперше виступлять в Україні.

31 серпня 2018 року американський рок-гурт Imagine Dragons дасть масштабний концерт в Києві на НСК “Олімпійський”. Виступ пройде в рамках грандіозного туру на підтримку платівки Evolve.

ВідеоЖара

Фестиваль ВідеоЖара в Києві відбудеться 09 червня 2018 р, 10:00, Арт-завод Платформа.

ВідеоЖара 2018: всі YouTube-зірки в одному місці!

Організатор івенту, мультиканальна мережу відеоблогерів AIR, обіцяє багато емоцій, цінних подарунків та сюрпризів від спонсорів фесту.

Максимальне занурення в світ відеоблогінга і розваги на будь-який смак!

Карнавал повітряних куль у Луцьку

16 і 17 червня в Луцьку відбудеться Карнавал повітряних куль Aerosfera

Протягом двох днів усі охочі зможуть політати на справжній повітряній кулі, насолодитися видом аеростатів в Луцькому небі і зробити яскраве селфі.

Сорочинський ярмарок 2018

Ювілейний 20-ий Національний Сорочинський ярмарок пройде з 21 по 26 серпня 2018 року.

Зараз Сорочинський ярмарок – це не просто велике торгове свято, на якому свою продукцію представляють провідні підприємства з України та інших країн. Це ще і яскраве театралізована вистава за участю героїв творів М. Гоголя та фольклорних колективів, а також велика концертна та розважальна програма.

Одеський міжнародний кінофестиваль 2018

Дев’ятий Одеський міжнародний кінофестиваль відбудеться в Одесі 13-21 липня 2018 року.

Гостей фестивалю чекають 9 днів ексклюзивних прем’єр зарубіжних і українських фільмів від кращих режисерів, майстер-класи провідних світових кіномитців, унікальний open-air кіноперформанс на Потьомкінських сходах, спеціальні покази і найяскравіші вечірки сезону з кінозірками.

Це літо обіцяє бути цікавим! Цей список — це лише мала частина всіх подій. Тож не прогавте свій шанс! Бажаю вам провести незабутнє літо!

Лілія СТЕЦЮК,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Харків

The post 5 найяскравіших подій літа-2018 appeared first on Я - журналіст.

   Нещодавно я прочитала статтю на одному з українських сайтів про реставрацію . В ній український реставратор – іконописець Лев Скоп розповідає про свою роботу . Це заняття він називає хірургію і прирівнює реставраторів до хірурів , адже він ,як і хірург , може виконати свою роботу погано . Хоч Лев і є реставратором – іконописцем , проте принципи реставрації будівель і ікон схожі .

    Головне правило реставратора – не пошкодити предмет роботи ,  адже такого більше немає . Якщо не можеш відновити – не берись за роботу , адже ніхто не може бути впевнений у правильності своїх дій . За словами реставратора, головне не поспішати . Не важливо скільки часу займе реставрація , вона може зайняти й декілька місяців , але результат набагато важливіше . З вуст іконописця прозвучали дуже правильні слова про те , що реставратори зруйнували набагато більше пам’яток ,  ніж війни та стихійні лиха . Одна неправильна дія – і все , пам’ятку не врятувати , бо її первісний вигляд зруйнували.

   Реставрація – відповідальна робота . Не кожен реставратор може правильно виконати її. Кожне надбання культури – немов новий світ . Нові техніки , матеріали . Тобто кожного разу потрібно дотримуватись нових правил і робити все по-іншому .

   В свою роботу кожен з майстрів має вкласти душу,  адже відреставрувати будівлю ,майже теж саме , що й відтворити її знову . Тут дійсно потрібно любити свою роботу і ставитись до неї відповідально .

   Але окрім пам’яток культури є й звичайні будинки , в яких живуть люди , і які знаходяться в жахливому стані. Вони не є якимись особливими , але я вважаю,  що життя людей,  що живуть в цих будинках –  цінніше . Такі споруди називають аварійними і люди живуть в них на свій страх і ризик . Дуже часто мешканці таких будинків не витримують і просять представників влади відреставрувати будівлю , проте влада тільки закриває очі . В кожному місті є по декілька тисяч таких будинків і в них живуть люди .

   Кожен із нас сам обирає пріоритети . Проте ,що важливіше : життя людей чи старий музей ? Так дійсно , цей музей є пам’яткою історії і зберігає в собі тисячі історій і спогадів , і всім зрозуміло,  що перш за все відремонтують цей музей , а не той будинок , стіни якого вже не витримують .

   Вже всім зрозуміло , що влада більш ретельно відноситься до реконструкції пам’яток,  ніж до реконструкції будинків , але потрібно звернути увагу і на них . Якби в мене була можливість вибрати будівлю для реконструкції,  то я б обрала будинок . Життя і здоров’я людей для мене важливіше .

Віталіна ЗАПАРА,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ «Острозька академія»,

Житомир.

The post Чи потрібна реставрація? appeared first on Я - журналіст.