Кожна людина рано чи пізно замислюється над тим, яким шляхом їй іти по життю, яку професію обрати. І кожного разу, стаючи перед цим справді нелегким вибором , ми воліємо повернутися в дитинство – той казковий час, коли дорослі проблеми здаються такими незначними та дріб’язковими, а вибір професії – легкою і миттєвою справою…
Я завжди хотіла швидше стати дорослою. Адже мені, восьмирічній дівчинці, той незвіданий світ уявлявся таким цікавим та різноманітним . І вже тоді я задумувалась, якою має бути моя майбутня професія. «Я роблю те,що люблю,і люблю те,що роблю!»- таким ще з раннього дитинства було моє гасло. Я завжди мріяла займатися справою, яка б мені подобалася, приносила задоволення , мотивувала рухатися вперед та вдосконалюватися. Вона має бути неодноманітною та трішки непередбачуваною.
Скільки себе пам’ятаю, мені завжди подобалось писати. Хотілося силою слова донести до людей свою думку і цим самим показати власну життєву позицію. І зараз, на порозі дорослого життя, я все частіше й частіше задумуюся над професією журналіста, яка чи не найкраще втілює всі мої дитячі мрії. Вона різноманітна і потребує постійного руху, непередбачувана і вимагає систематичного вдосконалення навичок письма, трішки авантюрна і дає можливість заводити нові знайомства.
Журналістика – нелегка,але водночас надзвичайно цікава галузь. Мало бути майстром слова – потрібно ще й уміти подавати інформацію так, щоб вона була доступною рядовому читачу, вихоплювати з величезного потоку інформації актуальне й необхідне саме зараз. А сила слова- це потужна зброя, якою, щоб прокласти шлях до людських сердець, треба вміти правильно користуватися. «Журналістика – це більше, ніж професія. Журналістика – це не тільки репортерство: піти, побачити й розповісти про те, що відбувається. Журналістика – це свого роду спосіб життя», – такий влучний вислів почула нещодавно про журналістику. І я готова в неї зануритися.
Марина ВОДОЛАГА,
виупскниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
Полтавська область