Якось на телебаченні я почув запитання: «Чому гуцули вважають, що тільки в них є свої традиції і більше ні в кого нема?». Мені здається, що це не так.
Ця фраза напевне є не влучною, адже в кожної родини є якісь свої звичаї, притаманні тільки їм.Досить часто звичаї одного населеного пункту або й окремої частини села чимось відрізняються від інших.
Моя доля склалася так, що я тісно знайомий зі звичаями Закарпаття та Гуцульщини. Закарпатські традиції дещо переплітаються з угорськими, румунськими, словацькими, через територіальну близькість. А багато хто не зберіг своїх традицій, тим часом як гуцули постійно жили, підтримуючи і використовуючи давні звичаї, передані від дідів-прадідів. За любов до свого, рідного краю, їх карали, навіть вбивали. Бували випадки, що людей засилали на заслання. Незважаючи на це, традиції передавалися з покоління в покоління.
Кожного року на Різдво у гуцульських селах всі сходяться до своїх церков на службу. Після Богослужіння колядники починають колядувати і тричі обходять церкву навколо. Кожна група колядників співає різні колядки і співають до тих пір, поки не закінчать обхід. Після цього всі партії (групи) колядників ідуть від хати до хати, віншуючи всіх – від старого до малого.
Хоча в кожної партії колядників, села, присілку, вулиці може відрізнятися мелодія, ритм, слова, протяжність, проте суть одна – віддати шану новонародженому Ісусові і кожній людині. Ця традиція передавалася від покоління до покоління.
Так само можна розповідати про весільні звичаї, хрестини, похорони. Кожна родина проводить ці обряди по-особливому, але разом з тим є речі, які об’єднують усіх навколо спільної традиції.
Можливо, на Гуцульщині краще збережені давні звичаї, але кожен регіон має якісь, притаманні тільки йому, обряди. Нам всім дуже пощастило, що у світі живе ще багато старожилів, які можуть передати нам, молодому поколінню багаторічні традиції.
Данило КРІЧФАЛУШІЙ,
випускник Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”