Ранок 24 лютого 2022 року, здавалося б, звичайний ранок зимового дня, але тепер цей день залишиться в пам’яті багатьох українців…
Засинаючи 23 лютого, ніколи б не подумала, що замість дистанційного уроку біології, завтра мені потрібно буде йти до бомбосховища.
Вранці, коли я прокинулася, зразу ж взяла телефон та почала читати новини. І найперше, що я побачила – ,,ПУТІН ОГОЛОСИВ ВІЙНУ УКРАЇНІ”
Звичайно, як і у багатьох, я довго не могла перетравити та повністю зрозуміти усю ситуацію, яка відбувається. Здавалося, що все це не зі мною.
Пізніше, я з батьками та деякі сусіди спустилися до паркінгу (це у нас аналог бомбосховища). Заносили туди різні стільці, посуд, їжу, подушки, спальні мішки, матраци та інше.
У всіх на обличчі була емоція нерозуміння, але всі зберігали позитивний глузд.
В паркінгу ми проводили дуже багато часу, але атмосфера там була справді чудова. Ми грали в настільні ігри, дивилися відео, пили чай та розповідали цікаві історії. Всі підтримували один одного і здавалося, наче я знаю цих людей не як сусідів, а як дуже близьких друзів.
Взагалі, війна дала мені розуміння пріоритетності та неважливості матеріальних речей. Що найважливіше – це здоров’я та посмішки близьких людей.
Через деякий час ми виїхали до Вінниці, зібралися за 20 хвилин. І саме цей випадок дав мені і всім зрозуміти, що найнеобхідніше повністю можна помістити в один рюкзак.
Зараз я в Києві, вдома. Відновлюю свої заняття спортом та заняття англійською мовою. Повертаюся до звичного життя та до шкільних буднів. Сподіваюся, що в кожного, хто читає цю статтю, все добре.
Анастасія ФЕЩЕНКО,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”