Якщо хтось почне вам доводити, що олімпіади – то нудно, і взагалі ніякої цінності в них нема бубубу, то скажіть їм, що у вас є знайома, яка такі докази нюхом чує і зараз прийде і буде дуже файно й весело сваритись із тим, хто таке ляпнув.
27 січня я у дуже незвичному форматі – онлайн – писала Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика. Оскільки весь конкурс проводився на платформах Meet і Classroom, а з підключенням до другої були невеличкі технічні шоколадки, то трохи не очікувала, що мене під’єднають. Але «партізани не здаюцца», і у мене все вийшло!
27 числа я, трусячись, як осиковий листок на вітрі 30 м/с, увійшла на конференцію (камери і мікрофони для дотримання академічної доброчесності було ввімкнено, то вам не перший урок у понеділок на дистанті… то вам взагалі не урок). О 15:15 на Classroom вивантажили завдання, і я, хукнувши вбік, мов, прости Господи, алкоголік зі стажем, почала писати.
Зараз вам треба дізнатися одну цікаву деталь. Уявіть, що перед вашими очима – завдання: 1 – художнє (есе), 2-5 – суто мовні. Справа у тому, що зазвичай я не пишу на чернетку мовні завдання – це займає час. Але цього разу мені, коли спала, по голові проїхав бронепотяг, і тому впало на голову прописати ВСІ завдання в чернетку.
І до чого це призвело?
А до того, що, коли я починала писати твір, лишалось півтори години до закінчення (писали 8-11 класи 2 години, ось ви і зрозуміли, до чого тут вони в назві). І азъ почала переписувати есе абзацами. Дописала твір, дивлюся на годинник – 16:50. А ще 4 завдання… Як не здуріти…
Я забила на почерк (хоч і старалася, щоб він був читабельним, бо можу навалити суто лікарських каракуль, що сама не розберу) і просто погнала, щоб встигнути дописати. Приблизно в 16:53 я почала переписувати 2 завдання. Переписала 2, 3, дивлюсь на годинник – 16:58. Шокувалася я уже після написання роботи, бо в момент написання не було часу про це думати – ТРА’ РОБОТУ ДОПИСАТЬ, ПРО ШО ТИ ДУМАЄШ??!
Четверте зустріла з неприязною усмішкою – синтаксичний розбір. Він мене, напевно, ненавидить – так вибудовує пастки, щоб спіткнулась. Але тут – о диво – пощадив, і від максимуму (я дивилась у протоколі) мене відділило усього 0,5 бала.
Починаючи писати п’яте, я не знала, розслаблятися мені чи ще ні. І внутрішній голос підказав: «Не розслабляйся, хоч це вже останнє, ти ще можеш не встигнути до дедлайну». І я з палаючим усім, чим можна, пігналася писати п’яте. З тремтячими руками о 17:10 закінчила, сфотографувала своїх нещасних 5 сторінок і з гордістю (встигла ж!!) прозвітувала: «Залевська Богдана Миколаївна, 10 клас, роботу здала!».
Як виявилось потім, 5 сторінок були дуже навіть щасними, бо зайняли 2 місце. І слава Богу!
Отож, якщо життя підкидає вам пригоди – насолоджуйтесь ними сповна!
Богдана ЗАЛЕВСЬКА,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”