Кризові ситуації якнайкраще проявляють слабкості та прогалини в будь-якому механізмі. Держава – не виключення. Постійні ракетні обстріли, зруйнована економіка, мільйони біженців наочно нам демонструють потребу в посиленні ролі України на міжнародній арені. Або ж, простіше кажучи, потребу стати «сильною країною».
Що ви уявляєте, коли чуєте фразу «сильна країна»? Можливо, США, Китай, Великобританію? Всі ці держави не стали могутніми за один день, свою міць вони гартували в десятиліттях війн та миру, в епідемії та голод. Більшість з них є колишніми імперіями, однак серед них ми маємо приклади успішних топ-1 і топ-2 економік світу, колишніх колоній(США) або сплюндрованих століттям війн та криз(Китай). Тому, маючи такі приклади успіху, що мусить зробити Україна для власного піднесення?
Великою перепоною на шляху до реформ є пострадянська судова система. Рекет, «віджим», «відкати» з’явилися і лишаються саме через несправності цієї системи. Багато українців прагнуть до вступу в ЄС з цієї причини. Перемога у війні надає чудову можливість до перебудови держави, тому реформа судочинства за зразком країн Західної Європи мусить стати в пріоритеті. Також верховенство права надасть Україні популярність серед закордонних інвесторів, оскільки вони не матимуть ризику втратити свої підприємства.
Наступним важливим аспектом є активна дипломатія, головною метою якої мусить стати посилення міжнародних позицій України та вступ до ЄС та НАТО. Таким чином, можливість повторного вторгнення на нашу територію стає мінімальною. У свою чергу, зростання українського впливу у Східній Європі дозволить державі зайняти чільне місце у геополітиці регіону, що вплине на нашу позицію на міжнародній арені. Україна сколихнула Європу в 2014 своєю незламністю та любов’ю до свободи. То які перспективи ми матимемо зараз?
Сильна країна не може існувати без сильної армії. Наше уявлення про роль війська мусить змінитись, коли ми прагнемо до чогось більшого за слабку та невпливову державу. Після стабілізації економіки, державі слід виділяти більше коштів на власну розробку та виробництво зброї, від стрілецької до крилатих ракет. Не забувати про розвідку, аби слідкувати за діями та намірами ворога. А також займатись розбудовою українського флоту – морська блокада виявилась спроможною обірвати торгові зв’язки з головними імпортерами наших товарів.
На одній із нарад Вінстон Черчіль, у відповідь на пропозицію скоротити видатки на освіту на користь армії, заявив: «Якщо ми економимо на культурі, то за що ми воюємо?». Він правий – культурна діяльність є неоціненною для держави. Без державного фінансування та допомоги, народ може потрапити в повну залежність від чужого інформаційного та ідейного простору. Таке може призвести до втрати незалежності як такої. І саме тому, аби стати справді могутньою країною, нам треба спонсорувати українських митців. Бо без державного фінансування молода українська культура ще не здатна цвісти так, як могла б.
Отже, щоб Україні стати сильною державою, нам бракує єдиної та методичної державної політики. Якщо будуть створені потрібні інституції і якщо громадянське суспільство не допустить жодного регресу, то ми всього досягнемо. Таким чином, за 15-20 років, Україна буде здатна піднятися на міжнародній арені на рівень одного з ключових гравців Східної Європи. Досягнувши цих позицій, ми матимемо чіткий фундамент, з якого будемо вибудувати велику державу. І тільки час покаже, скільки досягнень нам вдасться продемонструвати світу.
Михайло ЦИРУЛЬНИК,
випускник Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”