«Бійцівський клуб» — це фільм, після якого ти або захочеш стати філософом, або бодай купиш собі новий пластир. Бо, як з’ясовується, найкраща терапія від безсоння — це коли тебе добряче б’ють у підвалі якісь незнайомці, і ти ще дякуєш за це.
Головний герой, такий собі офісний мученик у виконанні Едварда Нортона, живе від кави до кави й мріє, щоб життя хоч раз вдарило його сильно. І тут з’являється Бред Пітт у ролі Тайлера Дердена. У шкіряній куртці, з посмішкою людини, яка одночасно знає секрети буття й рецепт крутого мила. Разом вони вирішують, що найкраща ідея для вечора — це зібрати мужиків у підвалі й ламати одне одному носи. Звучить дико чи не так? Ну звісно! Але чомусь працює.
Фільм безжально висміює любов до каталогів ІКЕА і до «правильного» життя: квартира, диван, чашка з принтом. А потім — бам! — і все вибухає. І ти такий: «О, то отак воно виглядає, коли перестаєш хвилюватися».
Фінал же — це окремий атракціон. Сидиш, дивишся й думаєш: «Ну гаразд, тепер я офіційно не знаю, що є реальністю, а що моїм безсонним маренням».
Отож, «Бійцівський клуб» — це кіно, яке вчить: іноді треба добре отримати по пиці, щоб зрозуміти, що ти живий.
Яна ШИНКАРУК,
випускниця Школи універсального журналіста