Так багато національностей, народів, країн, багато людей! Кожен відрізняється один від одного масою речей. Одна з найвиразніших відмінностей – вік. Звичайно, вік має вплив на зовнішність: за нею ми і розуміємо, скільки років людині перед нами, але чи помічали ви, що більшість дітей виглядають набагато щасливішими за дорослих?
Дійсно, якщо, прогулюючись вулицями міста, дивитись на обличчя жінок та чоловіків, можливо відмітити для себе, що кожен другий буде йти неначе чимось засмучений. Дорослі майже завжди знаходяться у собі, не всміхаються, їх очі зовсім не хочуть тебе бачити. Діти у цей самий час веселяться, граються, сміються. Чому так?
Це може здатися трохи дивним, але, як на мене, дорослим треба подивитися на маленьких людей, спробувати хоча б на мить стати такими ж глибоко у душі, і тоді посмішка буде проситися показати себе.
По-перше, діти набагато простіші. Кожен дорослий 24 години 7 днів на тиждень знаходиться у своїх проблемах, майже ніколи не відволікається від своїх переживань, постійно міркує на декілька кроків вперед. Я вважаю, що маленький відпочинок від думок зможе кожного зробити трохи щасливішим.
По-друге, діти й гадки не мають, що про них кажуть інші, їм це не цікаво. «А що люди подумають?!» – майже завжди переймається дорослий. Звичайно, кожному треба виглядати гідно, але чи насправді важливо, що скаже про вас якийсь незнайомець? Постійне прискіпливе слідкування за своїм одягом, зачіскою, рухами, діями не залишають часу на те, що додасть трохи світла у звичайний день.
Також дітей завжди оточують лише ті люди, хто їм насправді потрібен: батьки, друзі та ті, хто зможе допомогти. З тими, хто не потрібен, діти дуже легко розлучаються, чому більшість дорослих так не можуть? Зайві люди у житті завжди забирають і забиратимуть енергію з силою, а, виходить, і щастя.
Я привів маленьку частину особливостей світогляду дітей, але, як на мене, найважливішу. Дитина – сонечко, яке випромінює промені радості та щастя, дорослі ж, в свою чергу, повинні приймати ці промені та посилати такі самі іншім. Саме тоді, коли людина навчиться це робити, вона зможе стати хоча б трішечки щасливішою.
Олександр СТЕПАНЕНКО,
випускник Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
с.Рибинське, Волноваський район, Донецька обл.