Щодня ми чуємо багато красивих висловів про українську мову. «Мова – душа нації», «Мова – генетичний код нашого народу», «Мова – це кордон»… Справді, кожна з фраз геніальна, бо містить свій сенс. Хоч вони й дуже схожі.
Рідна мова для мене – це щось сокровенне. Те, що я хочу захистити, закарбувати в пам’яті і серці. Українці завжди стикалися з заборонами чи насмішками щодо своєї мови. Є, були і будуть люди, які з цим боротимуться. Я пишаюсь тими, хто не дозволив паплюжити українську мову! Наші предки дають гідний приклад для наслідування, тому зараз в молоді є можливість довести, що для нас означає рідне слово. З початку війни на сході України гинуть ті, кому не байдужа Батьківщина і все, що з нею пов’язано. Тоді, можливо, не всі розуміли важливість українського і задовольнялись чужоземним. Але зараз від справжнього патріота України не почуєш, що є щось краще, ніж наше. Про українську мову знають вже в цілому світі. Де б ти не був, в кожному куточку планети майорить синьо-жовтий прапор або лунає «Слава Україні!» І відразу на душі стає так тепло, тому що розумієш, більше ніхто не уточнюватиме, звідки ти, коли почує, що ти українець. Натомість на обличчі розквітне приязна усмішка.
Не варто соромитись, ховати українську мову. Вона неймовірна! Я вважаю, що про неї мають знати так само, як й про інші іноземні мови. Слова Великого Кобзаря стали пророчими: «Наша дума, наша пісня, не вмре, не загине…». Українці нізащо не допустять, щоб українське слово і культура пішли в забуття. Зараз наші особливості, такі як національний одяг, мова, пісня, твори почали активно просуватись. Україна має талановитих і вірних дочок та синів, що завжди підійматимуть її з колін. Тому з початку повномасштабного вторгення кожен працює на своєму фронті: хтось на культурному, творчому, а хтось на полі бою. І точно не можна сказати, що ми сидимо без діла! Українці – люди креативні і позитивні, а ці якості як ніколи нам потрібні. Створюються нові виробництва, випускаються книги, музика, а найголовніше – рідною мовою. Більше ніхто не вважає, що круто бути іноземцем. Війна стала переломним моментом для нас всіх, щоб усвідомити, хто ми є.
Я ж зробила висновок давно. Я – українка. Я люблю кожен шматочок своєї землі, дотримуюсь традицій рідного краю і плекаю українське слово. Мова – це моє майбутнє. Це те, що ніхто не здатен змінити. Моє серце нізащо не покине почуття вірності і самовіддачі Батьківщині.
Олеся СЕНЬКІВ,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”