Небагато навчальних закладів нашої країни мають власне періодичне видання, телебачення або радіо, і, на жаль, моя гімназія не з їхнього числа. Але я уявляю, як приємно було б обіймати посаду редактора!
По-перше, я б могла займатися улюбленою справою у межах навчання, заохочувати однолітків дізнаватися щось за межами батьківських нотацій і шкільної програми, консультуватися з дорослими різного кола інтересів та допомагати людям знаходити натхнення у нашому виданні. Бо це — простір для фантазії у всіх її проявах: фото, малюнки, статті, оповідки, жарти, факти про весь навколишній світ…
По-друге, шкільна газета — можливість весело і цікаво навчатися, навіть не напружуючись! Написати свій відгук на щойно прочитану книгу, порадити новий фільм, повідомити про знахідку, розмістити оголошення, освітити останні шкільні новини і просто отримати новий досвід, який, можливо, допоможе визначитися з майбутньою професією.
Що було б у нашій шкільній газеті? Не абищось. Як редактор, я маю за мету об’єднати людей різного віку і кола інтересів. Головне, на чому б я наполягала при створенні газети — можливість прийняття та публікації учнівських творів. Цей крок, насправді, є ризикованим, тому що творчість підлітків така ж неповторна і незвична, якими можуть бути і самі підлітки. Важливість виховання толерантності до різних проявів творчості неоціненна, і я б загострила увагу на цьому не тільки дітей, а й учителів. Певна, кожен з вас зіштовхувався в особливому віці з пекучим несприйняттям вашої сутності. Пригадуєте, як це боляче? Деякі плутають критику з «пресуванням», як це називають самі підлітки. Конструктивна і досить жорстка критика нікому не завадить і буде лише повштовхом вперед, але це саме «пресування» може пробудити зневіру в собі в і без того психологічно нестабільних підлітків. Багато завинив і Інтернет, який звів проблеми такого роду в ранг святих, і через це в різнобарвному Інтернет-ком’юніті «mental issues» звучить радше як те, чим можна похвалитись. Прикро, бо нікому не спадає на думку, що насправді депресія — це не тимчасовий прояв печалі, а серйозна проблема, від якої не позбавитись просто «чимось веселим». Та й не варто від цього так просто відмахуватись. Творчість — місце самореалізації. Який б талант не був, на чиюсь думку, неправильний, він є. Хтозна, може своїм негативним коментарієм в соцмережі ви позбавили наш світ сверхнової зірки…
Я уявляю посаду редактора шкільного видання, як людини, яка завжди підтримає, а не тільки відбере найкраще для газети. Можливо, я не маю рацію. Але це — моя фантазія. Мій особистий вид творчості, на який я завжди матиму право.
Олександра ЗАВАЛЬНЮК,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
Одеса