Ветеринарний спогад

26.02.2010

Краплі води падали повільно та методично. З’являлися, поступово росли, набухали і з неохотою зривалися вниз. Вони несли життя для великої німецької вівчарки, яка лежала під крапельницею. Її очі були заплющені, а вуха ледь-ледь дрижали

Поряд, зручно вмостившись на стільці, сидів хазяїн: молодий хлопець років двадцяти, схожий на циганча. Смагляве обличчя, волосся темного кольору, блискучі карі очі, які бездумно дивились уперед.
Вже п’ятий день підряд він боровся за життя пса. Підвальне приміщення ветеринарної клініки, з холодно-ріжучим, як сталь, світлом і голими, стерильними стінами, стало для нього майже рідним.. Гармонію порушували лише широкі дерев’яні сходи, які вели наверх, та клітки, що стояли біля стіни.
Юнак поворухнувся і витягнув навушник. Потім схилився до собаки і погладив її по голові. Але вона ніяк не зреагувала, так і залишилась лежати, поклавши морду на лапи. Молодик доторкнувся долонею до її носа: сухий і гарячий. Жодних змін. Чума добряче вчепилася у свою жертву.
П’ять днів тому, ветеринар сказав йому, що Джета, так звали собаку, захворіла чумою – страшним інфекційним захворюванням, яке у більшості випадків для тварини закінчується смертю. Улюбленою її стравою були молоді німецькі або середньоазіатські вівчарки. Їхня смертність сягала 70 – 80 відсотків. Лікар сказав це сухо, натякаючи на винність самого хазяїна. ”Зараз усі прививають собак, інакше ви свідомо наражаєте її на небезпеку”, – в його голосі можна було почути ледь вловиму нотку жалю. ”Я не можу дати вам жодних гарантій. Якщо хочете її врятувати, треба починати негайно”.
Наступні п’ять днів, життя повністю змінило свій ритм. Вранці і ввечері крапельниці та уколи, між ними клізми та постійний нагляд. Усе інше непомітно відсунулось на задній план і перетворилось на фон. Або скоріше на далеке минуле. Юнак вирішив боротися за життя собаки, хоча й сам не знав навіщо. Вівчарку він не дуже любив, але й віддавати її без бою, просто так, теж не дуже хотілось. Було щось інше, те, що він ретельно приховував не лише від інших, але й від самого себе. Іноді. В основі його подвигу, самопожертви насправді лежала дурна амбіція. З циклу: от батьки говоритимуть, що собака вижила завдяки старанням їх золотого сина, мовляв скільки він біля неї висидів, який він хороший і турботливий. А насправді…Всі казали йому, що то марна справа рятувати собаку, яка постійно пускала слину або ж стояла над мискою з водою, розставивши лапи, як жираф.
Хлопець встав із стільця, підтягнувся, хруснувши руками, і почав ходити туди-сюди, вимірюючи кроками тісне приміщення. Він був похмурим і мовчазним. Більше за хворобу, його вбивала невідомість. Поки що лікування не давало результатів, вівчарка продовжувала йти по лезу, зриваючись то на одну, то на іншу сторону. Вона так схудла, що ледь переставляла лапи і з клініки її взагалі доводилось виносити на руках, на пару з лікарем.
На лікування пішла ціла купа грошей, але це вже не мало значення – свій вибір він зробив вже давно. Мабуть ще тоді, коли насилу розкрив їй пащу і почав заливати туди горілку. Потім лікар сказав, що це справді допомогло. Юнак підняв голову, поглянув на пакет з розчином і зрозумів, що сидіти біля собаки доведеться ще приблизно годину. Він знову сів на стілець, витягнув ноги та увімкнув музику.
Через деякий час він побачив, що сходами хтось швидко спускається. Це був не лікар і не його асистентка. Ті ходили в блакитній або зеленій формі. Спочатку з’явились стрункі загорілі ніжки у в’єтнамках, а потім виринула і їх власниця: симпатична смаглява брюнетка у шортах та футболці із значком плейбоя на грудях. Не даючи хлопцеві часу, вона сходу, на диво молодим голосом запитала, кивнувши на собаку:
– Як вона?
Хлопець лише мовчки знизав плечима. Поява незнайомки, якій ліпше б пасували пісок та океан, збила його з позиції. Занадто вже різким був контраст між строкатим вбранням дівчини і лікарняним духом підвалу. Брюнетка швидко підійшла до вівчарки і придивилась до неї: холодно та оцінююче. А може це йому так здалося? Коли дівчина повернулась до нього, її погляд був дружнім та теплим.
– Хочеш щоб вона жила? – незнайомка задала питання професійним тоном.
Юнак хотів щось запитати, але вона відразу ж його перебила:
– …Так хочеш чи ні? У нас мало часу і мені потрібна правда
– Яка правда? – прозвучало у відповідь.
Дівчина дивилась на нього недовірливо, ледь стримуючи іронічну посмішку. Потім прийнявши якесь рішення, повернулась до собаки і закрила їй очі долонею. Відразу ж у вівчарки почались судоми, вона стала труситись яку лихоманці, дригати лапами та тихенько скавучати.
Хлопець, розгубившись на хвильку, кинувся до дівчини і схопив її за плечі. Але вже було пізно. Собака затихла та лежала нерухомо, а брюнетка навіть не чинила опору. Прибравши руку, вона стояла навпроти хлопця і посміхалась, як наркоманка. Сонні очі, на губах дурна посмішка. Потім несподівано підняла руку і повільно провела нею по щоці хлопця. Не розуміючи, що відбувається, юнак схопив її руку і застиг. Подушечки пальців, як і вся долоня були вимазані кров’ю. Темного кольору венозною кров’ю, насиченою вуглекислим газом.
Ще відчуваючи на обличчі слід від дотику незнайомки, юнак здригнувся і прокинувся. Провів поглядом по стінах та клітках біля стіни і лише тоді зрозумів де знаходиться. Щоку його обпік ще один шершавий дотик. Він обернувся і побачив вівчарку, яка привітно дивилась на нього, висолопивши язика.  
 

Андрій Шкаліберда

переглядів: 546

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *