Взагалі, ще сто років тому люди уявляли собі Венеру, як дивовижний тропічний рай планетарного масштабу з теплим, вологим кліматом. Ох, як же вони помилялись. Температура 460 ° C і тиск у 100 атмосфер, як на кілометровій глибині моря, як на мене, не найкращі умови для відпочинку. Існувало та й досі існує багато цікавих теорій щодо Венери. Наприклад, панспермія – космогонічна гіпотеза, яка полягає у тому, що земне життя з’явилось після занесення з космосу певних його «зародків». Тобто розсіяні в космосі, наприклад, спори мікроорганізмів перенеслись з одного небесного тіла на Землю з метеоритами. Або гіпотеза про Венеру і Марс, які колись начебто були подвійною планетою, а останній згодом відділився, внаслідок гравітаційної нестабільності. Звісно, через нестачу емпіричних чи будь-яких інших доказів, ці теорії не не мали відчутного успіху.
Думаю, часто можна почути такий вислів, як «Венера – сестра Землі». Але чи насправді це так? На ці думки людей наштовхнули відносна схожість цих планет. Майже однаковий розмір, подібна відстань від Сонця та хімічний склад, але, на жаль, всі паралелі на цьому закінчуються. Пробившись через гігантський шар хмар і більш детально розглянувши Венеру, науковці дійшли висновку, що вона зовсім не така. У неї, на відміну від Землі, немає супутників. Той же Місяць підтримує нахил земної осі та створює припливи й відпливи, а Венера мало того, що крутиться у протилежний бік від усіх планет, так ще й тривалість одного дня відповідає тривалості майже цілого земного року. А її поверхня в сутності нічим не схожа на Землю з материками й океанськими хребтами.
Так, з одного боку рельєф чимось схожий на земний. Переважають різноманітні підвищення(зазвичай це просто велетенські вулкани), западини та рівнини. Є навіть дві пустелі – Аль Узза та Менат, названі на честь арабських богинь, але займають вони мізерні 0,004% всієї поверхні. До речі, єдина чоловіча назва на Венері належить горам Максвелла, названим в честь одного з найвідоміших фізиків Джеймса Максвелла, автора рівнянь, без яких не було б і радара. На цьому гірському масиві розташовується найвища вершина планети – гора Скаді висотою понад 11 км. 70% поверхні займають рівнини, що утворились в результаті масових вивержень. Важко уявити, що там відбувалось, якщо хоча б одне виверження вулкана на Землі несе за собою катастрофічні наслідки, а на Венері це відбувалось усюди й зразу та ще й не один раз. Шар застиглої лави за розрахунками досягає 1,5 км у висоту. За думками науковців сучасний вигляд її рельєфу утворився не так давно — декілька сотень мільйонів років тому. Тобто раніше Венера могла мати абсолютно інший вигляд, можна припустити навіть існування морів і океанів. Але зараз вологи там не те що на поверхні, її навіть в атмосфері настільки мало, що, якщо її конденсувати, то вона утворить шар на поверхні товщиною всього 3 см.
Деякі любителі ідеї тераформування Венери вже зобразили її рельєф у вигляді материків, але насправді немає підстав вважати, що це так. Ні гірських ланцюгів, ні ознак тектонічних плит чи зон субдукції(зон, де одна плита наїжджає на іншу, згинаючи її під себе), тобто всього, що є притаманним для континентів на Землі.
Наш Всесвіт — неймовірно загадкова і незрозуміла річ. Нас оточують невідомі простори з неймовірною кількістю різноманітних об’єктів, масштаби й кількість яких людині просто не дано зрозуміти. Самотня Венера немов піщинка у космічному океані. Перед нами ще неосяжна кількість найцікавіших відкриттів, які мають повністю перевернути наше життя.
Назарій ГЛОВА,
випускник Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”