Вечірня подорож Сарнами: фантастична утопія під нами

14.03.2012

Я хочу завести вас туди, де ви буваєте щоденно, але відкрити те, чого не бачили ніколи. Холодним поцілунком намалюю карту подорожі, несміливою рукою відхилю завісу таємничості – і ми побачимо серце маленького містечка…
Прихопіть з собою людину, при появі якої у серці щось здригається, а коліна різко підкошуються. Не важливо, у яких ви стосунках. Просто запросіть з собою і рушаймо…

Рік тому я вже проводила екскурсію «провінційною» Сарненщиною вночі. Нині — пропоную вам продовження.

Отже, пора доби – вечірня. Погода – ніжна, злегка тепла, але все ж трішки меланхолійна. Саме та, яка намагається зупинити тебе на секунду, змусити озирнутись і задуматись. Відчути биття серця, вкутатись шарфом і поринути у теплі обійми поруч… Хоча б намалюйте її собі зараз.

…Відштовхнемось від колій, бо ж Сарни, як-не-як, – місто залізничників. Але не від вокзалу, а трішечки «раніше». Під великим бетонним мостом, який ділить місто на дві сторони – цю і ту. Я частенько тут буваю. Там можна сховатись від людей, дивитись як в різні боки роз’їжджаються поїзди з допитливими, сонними, знервованими чи веселими пасажирами. Інколи складається таке враження, що там я ніби під містом. Бо ж над головою життя – автомобілі, маршрутки, пішоходи, розмови, емоції, переживання, крики дітей, дзвінки мобільних телефонів – загалом типовий буденний життєвий рух. А ти сидиш під низом, як спостерігач, окрема частинка іншого життя, і думаєш про своє. Ніщо й ніхто вас там не відволікатиме. Незримим дотиком обпалюєш незвідану глибочінь і відкриваєш сенс буття. Тремтливим серцем прислухаєшся до гаміру, до світу і почуєш пісню Фенікса. Ніжною душею заглядуєш у безмежний навколишній світ і пізнаєш… себе.

Сарни: танець у колі мостів

Куди піти далі, що побачити цікавого – вирішити було важко. Чомусь хотілося сховати вас від гаміру, від шуму, якого вистачає у всіх містах світу, завести глибоко-глибоко, щоб світ зачекав, не тривожив, а дав віддихнутись, відчути глибочінь Сарненщини – незвідану і відому, мовчазну і стоголосу, безмежну, меншу за макове зернятко, монотонну і багатолику.

Важко сказати яким є моє місто насправді. З-під мосту крутими кам’яними, оброслими мохом східцями ми все ж піднімемось «на світ», щоб рухатись далі. Спустившись з мосту рухаємось вперед. І ось здалеку видніється меморіал… Постамент, який був збудований багато років тому навіює якусь невимовну тугу. Могила невідомого солдата… Дивишся на вічний вогонь, який грає язичками полум’я, на квіти, покладені там… Що ми знайдемо у його мерехтливій силі, там, де, як сестри, обнялися реальність та ілюзія, правда і вигадка, світло і морок? Задуматись над цим варто кожному…

Прошу далі – парк. Кожен з них у нашому місті особливий і самобутній. Цей – «комсомольський», чому його так назвали – достеменно невідомо. Наче замислившись, стоять сумні й мовчазні дерева. Поміж них де-не-де блукають закохані пари, та просто самому приємно пройтися поміж розлогих старих дерев, слухаючи музику, розмірковуючи про своє. Його інтригуюча таємничість заворожує, його безмежна досконалість зводить з розуму. Чи, навпаки, підносить до осягнення істини? Приємно, що у моєму місті є чудові, зелені паркові насадження, де відчуваєш себе частинкою не лише шаленого життя, а й природи. Згадати тут доречно й ще один парк – залізничний, але зараз він перебуває на реконструкції, й незабаром у ньому будуть каскадні дерева, лавка для закоханих та багато інших принад, а також – величезний арковий вхід, оплетений живими рослинами… Але повернемось до нас.

І ось, крокуючи все далі і далі вуличками цього чудового поліського містечка ми натрапляємо на цікавий комплекс споруд. Колишній ДТСААФ, тепер РСТК ТСОУ (районний Сарненський технічний клуб Товариства сприяння оборони України). Навіть не віриться, що колись вихідці з цієї структури підкорювали небо: стрибки з парашутами, вільні падіння… Аж дух перехоплює! Лише б уявити собі!!! Зараз там, на жаль, парашутистів ми не зустрінемо. Лишилася лише автошкола. Та подорож має продовжуватись далі, і я б хотіла завести вас до одного з найкращих місць у Сарнах – державного підприємства «Сарненське лісове господарство». Унікальний комплекс лісових насаджень радує око у будь-яку пору. Охайна, акуратна територія, висипані щебенем доріжки, підстрижені газони. А ще, навесні там розцвітають магнолії – дерева-кущі ну просто з гігантськими запашними ніжними білими та рожевими квітами. Повірте, такого чуда не знайти ніде! Ростуть вони лише у теплих країнах та у ботанічних садах Криму, а сарненські лісники зуміли «приручити» ці рослини на території лісгоспу! А все завдяки їхній майстерності, клопіткій праці та любові до природи. Це як на мить поринути у казку, пройтися поміж дерев, прислухатись до шелесту вітру, співу пташок, помітити білочку і зловити останній промінь сонця…

Десь угорі над нами перегукуються дикі гуси. Одразу за густими кущами, в оточенні густого сосняку, розкинувся ставок. Він невеликий, але надзвичайно чистий і прохолодний. Коли з-за високих дерев виглядає сонце, то у ньому відбились тисячі сонячних блискіток, що аж засліплює очі. Вечоріє, сонце сідає за виднокрай, останні промені освітлюють все довкола. І ставок, і сосни ніби заливає жовтогаряче світло. Усе набуває нереальних форм і забарвлення. Це захоплююче, фантастичне видовище. Міріади перших вечірніх зірок захоплюють уяву. Кожна з них – неповторна. Людське життя – лиш мить порівняно з їхнім, але що означають навіть десятки мільйонів років для Всесвіту? Це тільки неземний подих часу — руйнівного і життєдайного, багатовікового і миттєвого. Що є час у нашому житті? Хто зможе розгадати його суть, яку той ховає за межею думки? Дуже важко збагнути велич часу. А ще важче наблизити його.

За лісом знову повертаємось на колії – адже без них не було б і Сарн. Виходимо якраз на вокзал. Перед очима переплітаються рейки-шпали, всередині відлуння гудків поїздів – таке воно, моє місто. Серед базальтових стін старого вокзалу різко виділяється оранжева новобудова – це нове приміщення адміністрації залізниці. Так, Євро-2012 не обійшло стороною і Сарненщину. Та головне – зберегти самобутність міста, коли намагаємось іти у ногу з часом. Це ж історія, а без неї – ми ніхто.
Де ми зараз і де опинимося за мить? Яка сила змусить нас стримати свій шалений рух? Куди рушати далі – вибір за вами. Простір… Він є скрізь і ніде. Переплітаючись з часом, він породжує рух. Грандіозний і водночас непомітний, наповнює все і вся…

Різні люди дивляться на світ та навколишність з різними почуттями. Науковці – сподіваючись на відкриття, закохані — в пошуках щасливої зірки, діти – в очікуванні дива, віряни — з надією на спасіння. Кожне місто — то вікова скарбниця. Загадкове, як лабіринт Мінотавра, незвідане, як людська душа. Певне, у майбутньому Сарни розкриють нам іще багато таємниць і зададуть ще більше питань. Може, фантастична Утопія знаходиться просто під нами; варто лише поглянути вниз, вгору, навколо? Може, ми ще не готові її побачити?..

Світлана КУРОПІЙ

переглядів: 1 125

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *