У величезному залі Музею сучасного українського мистецтва Корсаків було холодно – температура ледве сягала 10 градусів тепла. Знадвору, біля будівлі музеї голосно торохкотів завбачливо підготовлений генератор. У напівосвітленому приміщенні ходили, вмощувались на місця і пили гарячий чай у паперових склянках журналісти. Оператори налаштовували освітлення (яке могло зникнути будь-якої миті) та свої відеокамери. Модераторка заходу Наталка Пахайчук попередила про можливе відключення електрики і повітряні тривоги… Так в листопаді 2022 року в Луцьку розпочався West Media Forum.
Це дуже крутий журналістський івент, на який я чекаю щороку, бо в ньому завжди беруть участь кращі журналісти з різних куточків України та з-за кордону. Медійники приїхали на форум – він відбувся!
Близько 100 учасників, серед яких журналістка Анна Мурликіна з окупованого Маріуполя, Євгенія Вірлич з щойно звільненого Херсону, Наталія Калініченко з Сумщини, столичні журналісти Віталій Портников, Тетяна Кулькова з колегами, а також Славомір Сєраковський з Польщі – вони приїхали до Луцька попри ракетні обстріли, проблеми з електрикою та реальні небезпеки їхнім життям.
І я почув багато цікавого для себе. Одним з найважливіших я вважаю виступ відомого політичного оглядача Віталія Портникова на тему «Українська журналістика: що далі?».
«Якою має бути реальна журналістика майбутнього й українська журналістика зокрема? Я абсолютно впевнений, що ми вже дійшли до того дня, коли ми можемо говорити про журналістику особистостей. Про журналістику, в якій кожен має знайти своє власне місце». І я замислився: як поєднати журналістський нейтралітет згідно з професійними стандартами і цілком суб’єктивний «упереджений» патріотизм медійника, в країні якого йде війна? І яке місце належить громадянину в майбутній українській журналістиці? Мені також тут близька позиція іншого журналіста – Остапа Дроздова з його яскравим Маніфестом нової суб’єктивної, авторської, а також вдумливої, відповідальної й розумної журналістики, де нема місця лицемірству й продажності: «Бо на арену виходить журналіст-особистість».
Український журналіст – патріот, який захищає інтереси країни. «Якщо ми не хочемо, щоб Україна справді перетворилася на низку безперспективних областей рф, нам точно не потрібна інформаційна політика, яка буде допускати зраду державних інтересів», – продовжує Віталій Портников. У своїй практиці він принципово не запрошував у прямі етери проросійських політиків.
Цю тезу зараз ціною життів українців підтверджує наша воєнна реальність. В Україні мають працювати ті журналісти, які переживають за країну, за її розвиток та цілісність, вболівають та допомагають народу. Якщо потрібно – захищають країну зі зброєю в руках. Для мене яскравим прикладом журналіста-патріота є Павло Казарін, який зараз воює на фронті. Окрім цього він організував і проводить збори на лікування хворих дітей. Перебуваючи зараз у найпекельнішій точці фронту, в Бахмуті, він продовжує роботу в інфопросторі. Для мене це справжній Герой на усіх фронтах.
Віталій Портников стверджує: «Коли ми говоримо про суспільний розвиток, то він починається з відповідальності. А відповідальність починається з кожного окремого району, з кожної квартири, з кожного будинку, з бажання змінити світ навколо тебе на краще. І це означає, що це починається з локальної журналістики».
І я вже бачу журналістів, які так працюють! І мав нагоду навчатися у них – це гіперлокальне видання «Район.in.ua». У час війни видання не тільки не припинило роботу, а навіть продовжує відкривати нові локальні сторінки на звільнених українських землях – «Район. Херсон»! «Райони» – моє улюблене видання, яке завжди дотримується стандартів якісної журналістики, не маніпулює, чим викликає повагу читачів. На мою думку, саме за такими медіа й стоїть майбутнє української журналістики.
«Журналіст – це та людина, як і політик, як і громадський діяч, яка не може дозволити собі розкіш жити у світі власних ілюзій. Тому я вірю в журналістику відповідальності і я вірю у журналістику поглядів», – наголошує український політичний оглядач.
Наші знання і погляди формуються ще з шкільної лави. І свою славну історію, рідну мову й літературу, культуру народу потрібно знати досконало! В час війни ми проходимо головний іспит з історії України – іспит називатися нацією. Щоб на питання манкурта «Какая разніца?» чітко відповісти словами поета Василя Стуса «Навіщо стільки заборон, якщо мова не має значення? Ви знаєте відповідь на це питання. Бо чия мова – того і країна».
Серед журналістських стандартів є баланс думок – це коли журналіст надає можливість висловитися усім сторонам конфлікту, а сам свою думку не висловлює. Але війна – не конфлікт, і ворогу слова ніхто не дасть в моїй незалежній Україні. І ми всі разом, усім народом, чітко скажемо «Русскій воєнний корабль, іді …!». І будемо непохитно наполягати на цьому стандарті української журналістики.
… Під час роботи West Media Forum кілька разів зникала електрика. Учасникам довелося сидіти в теплому одязі, зігріватися чаєм, часом обходитися без мікрофонів. Але професійна зустріч про медійні виклики війни відбулася. Бо українські журналісти – незламні!
Роман МИРОНЮК,
вихованець гуртка «Юний журналіст»
КЗ «Палац учнівської молоді Луцької міської ради»