“Цікаве — поруч: роздуми з нагоди Шевченкової річниці”

19.05.2011

“Цікаве — поруч: роздуми з нагоди Шевченкової річниці”

9-10 березня – традиційні дні вшанування пам’яті Шевченка. Про нього чимало дізнаємося не тільки з уроків літератури. Його цитують (не дивуйтеся!) навіть у “світовій павутині” нікому не відомі відвідувачі різноманітних сайтів. Я, правда, не завжди вірю щирості наведених рядків. Може, це вияв рівня освіти (а так не хочеться це сприймати саме так, навіть мені, школярці!).
Шевченка кладуть на музику сучасні виконавці (їм я вірю, бо так небагато зараз знаходиться музикантів, які прагнуть “дійти до Шевченка”, адже для багатьох сучасників — це не та тема.).

І все ж моє знайомство із Шевченком викликає думку: чому Кобзар був таким самотнім? І справа тут, по-моєму, не стільки у його характері. Особливо гостро почуття самотності відчитується в останніх його творах. Хоча це не зовсім і так. Зацитую рядки із твору “Мені однаково”, який написаний у 33-річному віці:

Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині,
Однаковісінько мені….

Прожито лише (всього!) тридцять три…. Чому ж уже так однаково-однаковісінько »… чи буду я жить в Україні, чи ні?» Звідки таке почуття самоти, розпачу і болю? …

Може, це від болю душі, яку не могли зрозуміти? А незрозумілість оточуючих була від того, що душа Кобзаря випереджала час, події, будучи спрямованою на майбутнє.

Філософ Епіктет говорив про те, щоб правильно і добре жити, потрібно вміти і хотіти жити вільно.

Волі прагне усе живе. Воля — це відчуття простору усвідомлення його безмежжя. Воля — це свобода дій. Воля — це здатність до самопожертви в ім’я загальної справи.

У тридцять три роки Шевченко пожертвував власною волею заради своїх переконань. Вони були лише своїми. Ці переконання могли б розбудити багатьох однодумців, якби….

Свою Україну любіть…
Любіть її……

Це — вияв Шевченкового патріотизму. Він важко заплатив за це розуміння, але ніколи і ні в кого не просив помилування. Чи не звідси той всепоглинаючий сум у його очах, який я помічаю у всіх живописних автопортретах. І та велика втома. Втома від нерозуміння. Втома від болю.

Коли я приходжу до церки, завжди відчуваю погляд з ікон. Мені стає лячно, видаюся собі такою маленькою. Очі спрямовуються до купола. Здається, саме так можна відчути простір. Ніби стоїш на краю і не хочеш опуститися у прірву. У чомусь каюсь, прошу прощення і вірю, що стану кращою.

… а на сторожі поставлю Слово.

Знову із Шевченка. Хай буде Слово на сторожі духу та людяності…
Айнур РЗАЄВА

переглядів: 448

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *