Таємниця пам’ятника загиблим парашутистам

11.10.2013

Таємниця пам’ятника загиблим парашутистам

У всесвітньовідомому заповіднику «Асканія-Нова», що на Херсонщині, в затишному куточку ботанічного парку знаходиться пам’ятник п’ятнадцяти парашутистам. У чому його загадка?
Цей пам’ятник є однією з візитних карток заповідника, який можна зустріти в кожному рекламному проспекті чи фотоальманасі. Кожен рік у розпал туристичного сезону численні відвідувачі заповідника проходять повз цей пам’ятник, фотографуються на його фоні, цікавляться у екскурсоводів історією парашутистів. Але місцевим гідам важко розповідати її за браком інформації. Відомо лише, що восени 1941 року до району Асканії-Нова був висаджений десант, який відразу був захоплений німецькими солдатами внаслідок зради одного з місцевих жителів. Десантників катували декілька тижнів, проте вони мужньо зберігали мовчання. Не добившись від них жодного слова, гітлерівці їх розстріляли.

Через майже півстоліття залишилося багато питань: ким були ці десантники, звідки прибули, які в них були імена, мета їхнього «візиту». Протягом багатьох років місцеві краєзнавці збирали по крупицях інформацію: опитували очевидців, записували спогади свідків, думки та версії ветеранів війни й фахівців, писали в архіви, але війна не бажає до сих пір відкривати свої таємниці.

Ми розуміємо, що з кожним днем йде від нас якнайдалі та клята війна, уходять ветерани, стирається пам’ять, тому завдання нашого покоління зберегти дорогоцінну інформацію та донести її до нащадків.

Автор статті, будучи екскурсоводом, часто ставав «жертвою» незручних питань від гостей, тому вирішив для себе більш детально вивчити історію питання, зібрати воєдино всю існуючу інформацію стосовно парашутистів.

В процесі дослідження автор висунув декілька гіпотез висадки десанту в асканійському степу восени 1941 року.

Отже, версія перша – «Полювання на «дрохв» Манштейна». Восени 1941 року в Асканії-Нова розміщувався командний пункт 11-ої армії Вермахту, яку очолював генерал-фельдмаршал Еріх фон Манштейн. Можливо, саме в асканійському штабі німецьке командування розробляло наступ на Крим, яке увійшло до історії як «Полювання на дрохв». Чи не було завданням радянських десантників перехоплення цього плану та ліквідація вищого командного складу німецької армії? Версія цілком логічна.

Версія друга – «Помилка пілота». На початку війни, коли радянський партизанський рух ще не набрав достатніх обертів, траплялися прикрі й фатальні помилки. Тому й в нашому випадку є думка, що десантників було висаджено помилково, пілот літака прийняв палаючу в степу стерню за сигнальні вогнища, або ці костри розвели німці спеціально для «заманювання» радянських диверсантів у пастку.

Версія третя – «Ліквідація зондеркоманди «Дромедар»». Працюючи в Інтернеті, автор наткнувся на досить цікавий документ, про який було невідомо майже сімдесят років. Згідно доповідній записці НКВС УРСР, в районі Асканії-Нова восени 1941 року діяла диверсійна зондеркоманда «Дромедар», яка складалася з вірмен-дашнаків («Дашнакцутюн» – націоналістична партія, яку складали представники вірменської діаспори, – прим. авт.). Можна припустити, що ціллю радянських парашутистів були терористи-дромедаровці.

Також є припущення, що розвідники прагнули встановити зв’язок з асканійськими підпільниками та партизанськими загонами в Херсоні. Але скільки б не було висунуто версій, припущень, залишається трагічна історія розстрілу безіменних радянських солдат. Їх було п’ятнадцять, з ними дівчина-радистка, всім по вісімнадцять років, життя тільки починалося, але раптом… все зникло, залишився лише камінь, в якому вгадуються біль та мужність, сила волі та жага до життя.

Історія висадки та загибелі асканійського десанту є однією з найтрагічніших сторінок в історії нашого селища в роки Великої Вітчизняної війни. На початку війни, більш ніж через місяць після окупації селища, був здійснений безприкладний подвиг молодих людей. Це була перша братська могила на асканійськії землі.

Місцеві мешканці не забувають героїв, які давно стали легендою. Біля пам’ятника постійно лежать свіжі квіти, які приносять молодята, палають свічки, відбуваються уроки мужності, а місцеві поети від мала до велика присвячують парашутистам свої ліричні рядки.

Пам’ятник – це творіння про велич душі людської. Люди смертні, пам’ятники і пам’ять про загиблих – вічні й недоторканні.
Минуло вже 72 роки зо дня тієї трагедії. Проте, архіви до нині мовчать, уходять ветерани, важко віднайти зацікавлених у пошуку людей. Але не втрачаємо надії, тому що є оповідання «Степова легенда» київського письменника Олега Васильєва, живе у Херсоні краєзнавець-любитель Валентин Книш, який здобув чимало важливої інформації. Хто знає, можливо, колись ми все ж таки дізнаємося правду про таємницю асканійського десанту. Пошук триває…

Олександр КАЛІМБЕТ

переглядів: 1 132

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *