Скульптор, художник, письменник…

19.05.2011

Скульптор, художник, письменник…

Член Національної спілки художників України, член Спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений майстер народної творчості України, відомий різьбяр та письменник-гуморист. Це все поєднав у собі митець Василь Степанович Познік.
“У його руках дерево стає чарівним”, ― кажуть всі, хто знайомий з творчістю майстра. Для Василя Степановича творчість – це сенс життя.

Він постійно в роботі і пошуку чогось нового, оригінального. За редакцією відомого письменника Євгена Шморгуна, лауреата премій ім.Володимира Кобилянського, ім.Лесі Українки у видавництві “Азалія” Рівненської обласної організації НСПУ світ побачила весела і яскрава, неповторна в своєму роді книжечка Василя Позніка “Ось така балачка”. У ній вміщено світлини багатьох робіт майстра, картин та карикатур. Але окрім визнаного таланту скульптора й митця Василь Степанович має ще один – обдарування справжнього гумориста. Читаючи його твори, просто неможливо приховати посмішку.

Книга “Ось така балачка” мов намисто, на яке нанизані перли праці Василя Позніка. На світлинах можна побачити скульптури з циклу “Бешкетники”, “Музик” з баянами, “Козака із люлькою”, “Козликів”, “Баранців”, оригінальну дверну ручку “Візьми діда за бороду”, композицію з шести невеличких гномів під назвою “Чекають сьомого”, таку рідну “Дідусеву казку”, неповторну “Гілочку-годинник”, зажурену “Бабусю” з корзинкою та навіть справжнього сторожа всіх принад природи “Лісовичка”. А скільки різноманітних різьблених ложок, посудин, що зібрані в циклі “Бабусине причандалля”! Але це лише маленька частинка того дивовижного, народного світу, що створив власноруч поліський патріот ― майстер Василь Познік. Є в нього багацько скульптур і на тему козаччини.

Перші паростки натхнення з’явилися у Василя Степановича ще з дитинства. З того часу він їх постійно розвивав, вигранював постійною працею над собою, навчанням в Московському університеті ім.Надії Крупської. Вперше зробив штрихи на дереві, коли працював у Клесівському лісовому господарстві. Це була незабутня мить.

З того часу Василь Степанович не розлучається з таким рідним різцем й іншими інструментами, праця з якими так припала до душі. Василь Познік неодноразово брав участь у художніх радах Міністерства лісового господарства, де його завжди відзначали.

Відтоді ― активний учасник обласних, загальнонаціональних виставок, фестивалів та злетів. Його знають як неповторного майстра, що завжди вносить в мистецтво скульптури щось нове, неординарне, оригінальне. Василь Познік створює витончені роботи на різні мотиви, до чого душа тяжіє. Тож перегляд його експозицій буде цікавий не лише дорослим, а й дітям.

Роботи майстра зберігаються в музеях Рівного, Львова, Києва, інших міст. Зараз Василь Степанович уже сам майстер, незабутній і умілий. А раніше, коли здійснював перші кроки в мистецтві, його підтримали порадами доктор мистецтвознавства Львівського музею етнографії і художніх промислів Академії наук України Юрій Пилипович Лащук, Василь Парахін, інженер-художник колишнього Міністерства лісового господарства. Сюжетні лінії митця настільки різноманітні, що деякі оригінальні його скульптури експонувалися на Літніх параолімпійських іграх в Афінах (Греція).

Окрім всього вищезазначеного Василь Степанович має чимало дипломів, грамот та відзнак різного рівня за активну творчу роботу скульптором і художником. Першою твори митця завжди бачить дружина Єлизавета, котра пліч-о-пліч все життя тримається з майстром, завжди підтримує його і, звісно, дає свої поради. Дружиною майстра бути нелегко, адже кожен істинний скульптор, художник, письменник завжди частинку свого життя та енергії віддає на вівтар вічному мистецтву.

Кожен з нас прагне залишити слід на цій великій Землі. Хтось добрими справами, хтось вчинками, поведінкою чи працею. Поліський майстер Василь Степанович Познік цей слід уже залишив. І колись його правнучата пишатимуться своїм прадідусем: скульптором, художником та ще й письменником від Бога…

З гумору Василя Позніка

Довбають та й годі
― О, кого бачу! Вітаю!
― Здрастуй.
― Як живеться? Вже на заслуженому?
― Потихеньку, аби тільки гірше не було…
― А чим займаєшся? Чи длубаєш іще що-небудь по дереву?
― Так. Я довбу дерево, а жінка мене…

Заходьте до кухні, кумо
― Заходьте, заходьте, кумо. Якщо бажаєте, то в прихожій посидимо, а як ні – то й на кухні можна…
― Якось, кумонько, на кухні воно гостинніше. Як ви гадаєте?
― А так, так. Тоді заходьте вже до кухні.

Петро КАТЕРИНИЧ, світлини з сімейного архіву Василя Позніка

переглядів: 1 196

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *