Що для людині значить сім’я? Рідний дім, затишне гніздечко, де тебе завжди чекатимуть, приголублять, прихистять, чи тривога, розпач, болючі спогади. Для деяких людей це місце, де ти ніхто, не зважаючи на те, чого досяг; тут тебе не чують, не помічають твоїх проблем і не люблять. Робота, гроші, алкоголь, байдужість, залежність, ненависть, насилля… Цей список можна продовжувати безкінечно. Звичайно, не існує ідеальної сім’ї, за красивою картинкою завжди приховуються проблеми, про які мовчать, не визнають, вважають нормою. Я також не вважаю свою сім’ю зразковою, хоча й люблю її, обожнюю свій дім, пройнятий спогадами, негативними й позитивними, напевно, більше не буде дому, який значитиме для мене більше, ніж батьківський.
Для мене добре відомо, що таке домашнє насилля. Я з цим стикалася, відчувала… Це не просто біль, це розпач, страх не лише за власне життя, а й за долю близьких, коли ти не розумієш, що відбувається з тобою. На календарі 7 січня, минув майже рік, а таке відчуття, ніби це було вчора. Не люблю розмовляти на такі теми, писати тим більше, але гадаю, існують такі моменти, коли поділитися варто, аби вберегти інших і власним прикладом довести, що з домашнім насиллям потрібно боротися.
Я завжди знала, що мій батько не супер, це досі всього лише лицемірний негідник, який нічого не досяг у своєму житті, ніколи не був авторитетом у сім’ї, лише ховався за маскою зразкового сім’янина. Він ніколи не був задоволений своєю жінкою, чотирма дітьми, яких навіть не забезпечував і не виховував належним чином. Тому мені зовсім не соромно так писати про власного батька. Люди часто видають себе за інших, але його грі можна аплодувати стоячи. Це людина, яка може запросто підняти руку на дружину та дітей просто завдяки комплексу неповноцінності, на мій погляд. Стосунки в мене з ним досі не складаються, адже для мене цієї людини більше не існує. Він руйнує все: свою сім’ю, мрії дітей та власне життя. Я звичайна дитина із забезпеченої порядної сім’ї, я відчуваю себе щасливою, дякуючи мамі. Вона тяжко працює, аби її сім’я була заможною. Після останнього його погрому він витратив чимало коштів, аби відкупитися від суду. Тож із нами в домі він на пташиних правах. Кумедно виходить, але це правда. Зараз батько проводить три місяці вдома, а три на заробітках. Його приїзди не стають святом у домі, радше сумом.
Знаю, у мене ще все попереду, і нещасливі моменти з дитинства та зруйнована сім’я не завадять стати успішною в майбутньому та створити власне гніздечко. Деколи нинішній стан моєї сім’ї навіть мотивує рухатися далі, вчитися, пробувати нове. Я б ніколи не хотіла повторити долю бодай одного з батьків. Бути відкинутим власною сім’єю, повертатися додому та знати, що тебе там не чекають, або ж забезпечувати добробут дітей самотужки, жити з розбитими мріями та серцем. Коли була маленькою, батьки були наче зразком, дороговказом, зараз я розумію, що і вони – звичайні люди зі своїми проблемами, планами та почуттями. Батьки, шануйте своїх дітей, підтримуйте завжди. Аби провести з нею останні дні, не достатньо народити дитину, важливо правильно її виховати, вибудувати вірні стосунки, аби буди певним, що та завжди повернеться в рідне гніздечко. Цінуйте свою сім’ю, батьків, дітей, адже сім’я – це опора щастя.
Випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”
За домовленістю з авторкою робота публікується анонімно