Моя хрещена працює у Вижницькому фаховому коледжі мистецтв та дизайну імені Василя Шкрібляка. Я часту приходжу до неї на роботу, адже захоплююсь ландшафтним дизайном. У цьому закладі працюють чудові викладачі, але одна подружня пара Загулів заслуговує на особливу увагу. Це викладачка основ економічної теорії, основ підприємництва, математики Мирослава Іллівна й заступник директора з адміністративно-господарської роботи Мирослав Ярославович. Вони, незважаючи на війну, розпочали утримувати корів і виробляти молочно-кислу продукцію.
Про те, що на Вижниччині запрацювала молочна ферма в рамках урядової програми єРобота краяни дізнались із соцмереж та публікацій місцевої преси на початку минулого року.
Як же вдається поєднувати професійну педагогічну діяльність з фермерством? З чого все розпочалось? Чому саме молочне виробництво, адже цей бізнес не надто популярний? Більш престижними й економічно вигідними є оптова торгівля, ресторанний та енергетичний бізнес. А сільськогосподарська діяльність стикається з багатьма труднощами і вони будуть завжди.
Мирослава Іллівна розповіла, що хоч проживають в селі, але корів не тримали. Молоко, сири, кефір, йогурти купляли і дуже часто вони були неякісними, і просто все викидали. «Я, як економіст, проаналізувала, що більшість сільських жителів у нашому районі вже не утримують худобу, а це значить, що ринок збуту вільний. Звичайно, що було страшно. Розпочали з двох корів. Це дуже трудомістка діяльність і потребує великих вкладень. Підштовхувало те, що попит на молочно-кислі продукти є завжди. – розповіла мені Мирослава Іллівна. – А початок повномасштабної війни додав упевненості в задуманому, бо хто як не ми маємо створити надійний тил. Саме таке розуміння ситуації, призвело до вибору цього напрямку діяльності. Та потрібні були кошти. Кредити брати не хотіли, та й розуміли, що й державі зараз скрутно».
Отож, незважаючи на те, що йшла повномасштабна війна, подружжя почало займатись виробництвом тваринної продукції. Головним для них було розуміння, що саме в цей час їх справа дуже потрібна. Це підтвердив 2022 рік, коли рашисти нищили наші пшеничні поля, палили збіжжя, знищували фермерські господарства, тварин.
Через тимчасову окупацію РФ частини української території втрачено суттєвий відсоток виробничого та логістичного потенціалу агросектору. За оцінкою Мінагрополітики України та Київської школи економіки, загальна сума втрат, завданих сільськогосподарській галузі України станом на 15 вересня 2022 р. сягнула 6,6 млрд дол. США, що складає 23 % від усієї вартості активів в українському сільському господарстві (зокрема тваринництво – 362,5 млн дол. США).
Дослідники стверджують, що водночас український аграрний сектор продемонстрував високу стійкість та адаптивність до ризиків воєнного часу. Молочна галузь задовольняє потреби внутрішнього ринку попри чималі втрати галузі. За даними Асоціації виробників молока, виробництво цього продукту у 2022 р. порівняно з 2021 р. скоротилося на 12,1 % – до 7,66 млн т. Промислові господарства забезпечили виробництво 2,62 млн т молока, що на 5,3 % менше ніж у 2021 р., а присадибний сектор – 5,04 млн т (-15,3 %). Показники падіння виробництва молока могли бути значно вищими, проте завдяки ефективній роботі молочних ферм, створенню нових малих сімейних ферм у безпечніших регіонах та релокації поголів’я із постраждалих від війни районів вдалося мінімізувати втрати. Так, виробництво молока у Чернівецькій області зросло на 23,4.
Цьому й сприяла підтримка уряду спільно з міжнародними партнерами. Вони запровадили програму допомоги на поголів’я тварин та систему грантів. Влада Буковини своїм пріоритетним напрямком також вважає підтримку місцевого виробника, тому охоче взялись за використання грантових коштів. Вижницька міська рада й Міліївський старостат всебічно підтримували подружжя у заснуванні власної ферми. У старостаті бізнесменам-початківцям запропонували взяти участь у проєкті, що фінансував Global Communities.
У планах родини було придбання сироварні для розвитку молочної переробки, двох доїльних апаратів, охолоджувача для молочних продуктів, закупівля молочної сировини, обладнання молочного цеху. Та все ж до ідеї виграти грант Мирослав і Мирослава віднеслися з недовірою, тому що звикли надіятись на себе.
«Коли ми стали переможцями проєкту, дуже зраділи. Це стало справжньою мотивацією для нас працювати ще більше, а фінансова підтримка сприяла швидшому розширенню нашої невеличкої ферми. За три роки діяльності ми створили додаткові робочі місця, збільшили кількість великої рогатої худоби з двох до п’яти, виростили і реалізували четверо телят. Обладнали приміщення молочного цеху для переробки сировини. Придбали сироварню і виготовляємо м’які та напівтверді сири, до прикладу такий як “Качотта”. Збільшилася кількість родин, які є споживачами нашого сімейного набору. Якщо до цього головним продуктом промислу було молоко, то зараз можливе й виготовлення сирів. І на цьому зупинятись не будемо».
З таким напруженим графіком часто не вистачає часу на близьких. Спільна праця на фермі дає можливість поспілкуватися і дізнатися щось нове один від одного. Мирослава і Мирослав вважають, що їх бізнес допомагає їм з вихованням синів. А їх у них троє. Прищеплюють працелюбність, відповідальність і бажання бути корисними для сім’ї і своїх рідних. «Ми щасливі, що діти охоче підтримують нас, тому і називаємо себе «сімейна молочна ферма», хоч зараз серед їх однолітків не є популярною праця в стайні. Старший син задіяний у всіх процесах і допомагає нам. Середущий тільки починає цьому навчатися. Тільки спільною працею можливо досягти результатів. Думаю, що в майбутньому це допоможе їм у виборі професії, у створенні власного бізнесу».
Слухаючи Мирославу Загул, на перший погляд може здатися, що все складається гладко. Хоч грантові кошти стали поштовхом для розвиту та труднощі були на кожному кроці. Брак знань давався взнаки. «Моя мати і батьки чоловіка колись утримували худобу. Якісь навички ми отримали у власних сім’ях. Секретами сироваріння оволодіваємо на різних майстер-класах, які організовуються громадськими активістами. Спілкувалися і переймали досвід у людей, які вже працюють в цьому бізнесі у Чернівцях. В основному навики набуваються шляхом власних спроб і помилок. Дуже часто теорія не відповідає практиці і потрібно самостійно виготовити сир, щоб зрозуміти деякі нюанси. Як показала дійсність, спосіб спроб є дуже ефективним. Чим їх більше, тим краще можна побачити свої помилки, зрозуміти, що потрібно змінити. Помиляється кожен і це нормально, головне усвідомити ці помилки і не опускати рук».
Труднощі – це певні виклики. Зумієш вирішити – ти молодець, якщо ж ні – потрібно ще працювати над своїми вміннями. Фермери стикаються з різними проблемами. Хвороби тварин, неякісні корми, відсутність електроенергії під час минулорічного блекауту, що не давало змоги використовувати доїльні апарати і доїли корів вручну. Труднощі нікуди не діваються, вони завжди будуть, але Мирослава Іллівна і Мирослав Ярославович навчаються їх долати. Особливо, коли це агробізнес, пов’язаний з живими тваринами. Ферму ж не зачиниш і не підеш у відпустку – там живі істоти.
У середньому за добу від однієї корови можна надоїти від 7 до 15 літрів молока, а рекорд – 25 л. Враховуючи, що зараз період сухості, тобто худоба вигодовується сіном і три голови ВРХ є тільними, то орієнтовно отримане власне молоко від усього поголів’я складає приблизно 50 літрів на добу. Тому, щоб сироварня працювала на повну потужність, почали закуповувати сировину в сусідніх домогосподарствах. Люди цьому зраділи, бо це додаткова підтримка їх сімей, що в цей важкий час важливо.
Крім цього родина вчасно сплачує усі податки, які, в тому числі, йдуть на ЗСУ. «Хоч це невеликі кошти, але вважаємо, що вагомі, бо як кажуть зі світу по нитці – бідному сорочка. Зараз кожна копійка для зміцнення могутності наших Збройних Сил важлива. Крім цього ми допомагаємо нашим односельчанам, які зараз на передовій, постійно донатимо», – зазначають власники сімейної ферми.
Це справді дуже важливо допомагати відновлюватися, волонтерити, допомагати фінансово, гуманітарно, надавати тимчасові житла біженцям, тому що єдність нашого народу у скрутній ситуації показує, що нас не можливо розділити чи посварити. І як би не було нам важко, ми маємо не забувати, що нашим захисникам в окопах ще важче. Тут в тилу – наш фронт, трудовий. Якщо тут надійний тил, значить там, на Сході, йдуть успішні бої. Такими маленькими кроками ми щоразу наближаємо нашу перемогу, яка обов’язково прийде.
Потрібно розуміти, що ми, кожен на своєму місці, наближаємо перемогу, та звільнення України від ворожої терористичної країни росії, яка вбиває, принижує та загарбує не своє. Вперед до перемоги!
Діана СЛІЗАК,
переможниця XIV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!” у номінації “Надійний тил”,
учениця 9 класу, редакторка газети Чорногузівського ліцею «Шкільний голос», Чернівецька область.