Сила землі: як аграрії тримають фронт в умовах війни

Розмова піде  про відвагу, надію та силу землі. Олександр Молчанов , мій батько, головний інженер ТОВ «Білопілля Агро», розповідає про роботу аграріїв  під час війни, як він та його команда продовжує працювати на полі під обстрілами, ризикуючи життям заради майбутнього країни.

Донька. Тату, розкажи, будь ласка, як тобі працюється на полі в умовах війни? Я знаю, що це дуже небезпечно, але ти все одно продовжуєш працювати.

Батько. Доню, ти знаєш, що земля для мене — це не просто робота, це частина мого життя. Навіть коли стало дуже складно, коли почалися обстріли, я не міг залишити поле. Багато людей виїхало, але для мене було важливо не покинути землю. Хоча, звісно, кожен день — це випробування.

Донька. Так , я пригадую лютий 24-го і твій  вранішній дзвінок :

« Війна. Танки в Сумах», « Танки в Недригайлові». Холодом і страхом обпекли  мене ці слова. А ще пригадую  весну 24-го. Ти і тоді сіяв , не сидів удома.

Батько. Пам’ятаю все . Трохи оговтавшись , я повернувся на прикордоння, де чекали поля пшениці, сої, соняшнику. Земля здригалась, билась немов у ,конвульсіях , плакала , ридала , горіла і чекала, чекала турботливі руки хлібороба, того, хто не спав ночами , вносив  добрива, турбувався, любив.

Донька. Як ти себе почуваєш, коли працюєш під обстрілами? Це ж дуже страшно. А та ракета, що застрягла серед поля? Як ти зміг витягти її , ризикуючи життям?

Батько. Страшно, звісно. І не тільки за себе, а й за всіх, хто працює разом зі мною. Але коли ти на полі, то ніби відчуваєш зв’язок з рідною землею, з працею, і це дає силу. Ми працюємо швидко і чітко, завжди уважні та готові сховатися під час тривоги. Я навчився чути звук наближення  небезпеки.  А ракету я витягнув з поля своїм автомобілем , щоб родила земля  людям на життя , щоб менше вирв було на її тілі .

Донька. Чи відчуваєш ти підтримку від інших людей, навіть коли вони далеко? Чи є надія, що все це закінчиться?

Батько. Підтримку? Звичайно!!! Надія і підтримка  – це те, що  дає нам можливість продовжувати працювати. Я не можу дозволити собі здаватися, бо знаю, що від нас залежить, чи буде хліб на столі в наших родинах. Це наша земля, вона потребує наших рук. Кожен день наближає нас до Перемоги. Я вірю, що війна закінчиться, хоча б для того, щоб ми могли вирощувати хліб без страху.

Донька. Як ти підтримуєш моральний дух? Як знаходиш сили кожен день виходити на поле?

Батько. Люба моя, ти ж знаєш, що я не з тих, хто легко здається. Важливо, щоб ми всі були разом і підтримували один одного. Я пам’ятаю про вас , моїх донечок, про маму. Ми — родина, і коли ти маєш заради кого жити і працювати, це дає сили. А ще ти повинна розуміти ,що  Україна – це наш дім. Земля не може залишатися без господаря. Я працюю, бо це наша боротьба.

Донька. Тату, я дуже тобою пишаюсь. Ти – наш герой.  Ти особливий. Знаю, що не тільки я, але й всі, хто почує твою історію, будуть тобою захоплюватися.

Батько. Дякую, люба. Але це не про мене, це про нас усіх. Всі фермери і працівники сільського господарства, які працюють на рідній землі , це справжні герої. Ми всі ,як одне ціле, як одна родина ,саме це допомагає триматися.

Донька: Сподіваюсь, скоро буде мир, і ти знову будеш працювати спокійно

Батько: Ми тримаємося, тому що віримо: мир обов’язково буде, ми переможемо. Я сподіваюсь, доню, що коли ти будеш згадувати ці часи, ти скажеш, що ми пройшли їх разом, і це зробило нас сильнішими.  Все буде Україна!

Юлія МОЛЧАНОВА,

учасниця XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,

Сумська область

 

26.03.2025