Листопад. Минуло два роки з того часу. Моя вчителька поділилася посиланням на конкурс “Я – журналіст!”. Я завантажила положення, прочитала – і відчула всередині тремтіння: це мій шанс.
У грудні я почала працювати над роботою: думала, про що ж написати, шукала світлини з власного архіву, що підходять під придуману мною тему, писала нариси. Моя робота була особистою – про тата та його побратима Сергія Гуцалюка. Здавалося, вклала в текст усе: і памʼять, і повагу. У лютому нарешті натиснула на кнопку “надіслати”. Згодом я почала переглядати свою роботу вже іншими очима. Помітила недосконале оформлення, не до кінця розкриті думки. Те, чого не помічала раніше, тепер випливало на поверхню: “А от тут я могла сильніше. І тут точніше. Ось тут – щиріше, а там – правильніше”.
У квітні я побачила список переможців і мене там не було. Це був момент, коли можна було здатися, перестати вірити. Але тоді я вирішила: наступного року повернуся. Але вже не на емоціях, а на рівні.
Саме завдяки цьому конкурсу я дізналася про Школу універсального журналіста. Віртуально познайомилася із засновником – Віталієм Юрійовичем Голубєвим. Я вступила до ШУЖ. Почала писати сильніше, аналітичніше. Зрозуміла, скільки навичок ще можна вдосконалити. Я вчилася мислити як журналістка, відчула спільноту, підтримку, драйв. І найголовніше – зрозуміла: поразка в конкурсі була не фінішною стрічкою, а стартом.
2025 рік. Нова участь у “Я – журналіст!”. Коли я дізналася тему цьогорічного (ХV) конкурсу – “Джерела стійкості”, одразу почала думати, про що ж або про кого мені писати. І тут я згадала, що особисто знаю жінку, з якою нас обʼєднує спільний день народження. Отож на Різдво Христове я взяла інтервʼю в Марини Архірій – голови Красносільської громади Одещини. Вона – сильна жінка, яка вірить у молодь і майбутнє України. Ми говорили про молодіжну політику, про підтримку, про довіру.
- “Для мене успішна молодь – це активні та відкриті люди, які вірять у себе, завжди залишаються чесними перед собою і суспільством. Вони не бояться помилятися, мають бажання змінювати світ. Успішна молодь стукає у всі двері для досягнення своєї мети. І це молодь нашої громади”, – казала вона.
Я розуміла, як це – бути молоддю, яку чують. Своє інтервʼю я оформлювала з душею, думала над кожним написаним словом. Потім зрозуміла, що робота принесла свої плоди.
У квітні я дізналася, що здобула третє місце в старшій віковій категорії в номінації “Стаття” серед 1007 учасників! Я була вдячна собі за те, що не здалась. Тим, хто навчив мене якісно писати: Кодиш Ірині Євгенівні – найкращій учительці української мови та літератури, Голубєву Віталію Юрійовичу – засновнику ШУЖ.
Мене нагороджує Красносільський сільський голова Марина Архірій за визначні досягнення в День Української Державності
Це більше, ніж історія про участь у конкурсі. Це – історія про те, як невдача може стати найкращою інвестицією в себе. Як одна “невдала” спроба може привести тебе туди, де маєш бути.
Я – журналіст. Бо навчилася не просто писати, а говорити правдиво, думати глибоко, не зупинятись, коли щось не виходить.
Я роблю висновок: найкращі історії народжуються з помилок. Після чорної смуги обовʼязково буде біла. Варто лише працювати, чекати, вірити.
Софія ДМИТРІЄВА,
переможниця XV і учасниця XIV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,
випускниця Школи універсального журналіста