Сонце посилає своє ніжне проміння, щоб подарувати людям надію на новий день. Я прокинулася з першими півнями й уже готова до важливої події, яка відбувається лише раз у житті. На волоссі ледве тримаються бігуді, а в голові думки про те, чи личить мені сукня. Ще мить – і я готова. Залишилася дрібниця – нафарбувати губи червоною помадою. «Бабусю, випускниця зібрана! Зустрінемося на святі».
Ось і все. Одинадцять років мандрували журавлі країною знань, а сьогодні вони назавжди покидають рідне гніздечко. У минулому залишаються жарти, співи на перервах. Ніхто з нас вже не почує фразу: «Дай списати домашнє». Гуртом не побіжимо до їдальні. Й більше ніколи не будемо запізнюватися на уроки.
Настав час прощатися. Все, як у пісні Скрябіна: «На стінах шарики і на столах квіти». Дійство відбувається в кабінеті біології, де на стіні висить величезний проектор. Саме він допоможе нам знову зануритися у світ безтурботного дитинства. До класу заходять найрідніші для нас люди: батьки, брати та сестри, бабусі. Класна мама починає останній шкільний урок. Для мене її слова мають особливе значення, адже переді мною стоїть не просто вчителька, а рідна матуся.
Хвилююча мить – зараз ми отримаємо свідоцтво, яке стане перепусткою у доросле життя. А ось перша вчителька показує наші перші проведені лінії, малюнки. Тепер грайливе дитинство залишається у світлій пам’яті та світлинах. На проекторі ми переглянули їх, а ще – відео зі смішними моментами, які трапилися з нами за одинадцять років. Час неначе зупинився.
Батьки благословляють дітей. Усі плачуть. Лунає спів: «Школо, ми не повернемося вже ніколи…»
«І кожен фініш – це, по суті, старт…» Слова видатної Ліни Костенко справджуються. Ми разом пройшли чималий шлях, але тепер кожен крокуватиме своєю дорогою в пошуках чогось нового. Куди вона приведе? Згодом побачимо, адже кожен із нас написав листа, в якому поділився мріями, які бажає здійснити протягом найближчих п’яти років.
Із усмішками на обличчі виходимо на шкільне подвір’я. Милують очі дві верби, яких ми посадили, тоді, коли були в сьомому класі. Тепер вони високі та мужні, як їхні садівники.
Час промайнув непомітно. Одинадцять років позаду, а попереду цілий всесвіт. Що ж, Ілоне Маску, до зустрічі на орбіті. Журавлі вже полетіли!
Олена ГАЧКЕВИЧ,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”