Щодня в школі на уроках ми чуємо фразу: «Вчить англійську мову — це ваше майбутнє!». Деякі приймають це до уваги, інші ж ігнорують. У ЗМІ постійно піднімають питання: чому діти перестають вчитися та отримувати задоволення від школи, чому все так змінюється? Одні шукають проблеми у вихованні, інші ж примушують вчитися, бо: «ніяких проблем немає, просто не вистачає дисципліни». Останні ж ніяких заходів не вживають, окрім читання нотацій на тему «А в наш час було краще…». Так в чому ж проблема?
Часто бачу в соцмережах яскраві реклами та пости, які буквально кричать: «Ти заговориш англійською (німецькою, французькою та інше) за місяць!». Одразу стає смішно. Вивчити іноземну мову з нуля за такий короткий строк майже неможливо. Майже — тому що є окремі дивовижні випадки. Але це рідкість. Нещодавно почула від знайомої думку про те, що на граматику іноді можна не звертати увагу і взагалі її можна не вчити. Головне ж спілкуватися цією мовою з носіями, щоб тебе розуміли. Я була м’яко кажучи шокована. Як можна говорити іноземною мовою, не знаючи фундаменту? Ось в цьому і є проблема. Ми сліпо довіряємо кожній рекламі та банеру, ведемося на яскраві заголовки. Забуваємо про те, що всі люди різні і не всім мови даються легко. Хтось може використовувати новий матеріал одразу після заняття, а комусь потрібно витратити декілька годин опрацьовуючи новий вокабуляр.
І знаєте, ці речі досить сильно збивають учнів при навчанні. Можна легко заплутатися у думках блогерів, репетиторів, вчителів та старенького перевіреного часом словника.
Ще одна причина, як на мене, це неусвідомлення. Підлітки часто не розуміють, наскільки володіння мовами допоможе їм у майбутньому. Але ж їм про це кричать на кожному кроці, скажете ви. Але, на жаль, історично склалося так, що чим більше ти будеш наголошувати тінейджерам на щось, тим менше вони тебе будуть чути. Багато з нас не задумується про те, що вони будуть робити через десять-п’ятнадцять років. Школярам реально важко відповісти на питання, до якого класу вони планують навчатися та яку спеціальність оберуть. Під вагою всіх запитань, деякі просто «забивають» на це і живуть сьогоднішнім днем.
Але звичайно є ті діти, які думають про своє майбутнє, а їх, до речі, не мало. Розуміння про те, що таке мовний бар’єр і який це жах, приходить не одразу. Для всього потрібен час. І бажання. Тому що ти можеш усвідомлювати важливість цього питання десятки разів, але якщо не маєш стимулу — це все пусті слова. Одного разу почула думку свого однокласника про те, чому йому так сподобалося дистанційне навчання. Хлопець захоплюється успішними людьми, дивиться їх інтерв’ю та читає книжки. І вони його надихають на те, щоб рухатись вперед. Дають мотивацію та малюють плани на доросле життя. Але все це живе до того моменту поки він не потрапляє в школу. Середовище безтурботних однолітків, які живуть за принципом «Молодість все пробачить., Живи поки молодий» і враз інтерес починає стрімко угасати. А думки про те, що рано ще планувати будь-що, заповнюють голову зі швидкістю світла. Хтось скаже відому приказку: «Поганому танцюристу завжди щось заважає». І буде правий. По-своєму. Бо кожна думка має право на життя.
На останок можу сказати, що кожен автор свого життя і тільки йому вирішувати чого він насправді хоче. Для одних мрією є те, щоб працювати в міжнародній компанії. Звичайно ця людина буде з усіх сил старатися, щоб вивчити іноземні мови, що в подальшому забезпечить йому різні відрядження до інших країн та постійне іншомовне оточення. Для когось мета — це невелика кондитерська приміром в тихому кварталі міста, куди іноді можуть заходити туристи і без знання англійської там не обійтися. Інші ж хочуть вступити до закордонних ВНЗ і знання тої чи іншої мови їм є необхідним.
Кожен сам визначає свій горизонт, який в подальшому буде (а, може, й ні) розширювати, і ніхто, окрім самої людини, не зробить цей вибір. І це важливо розуміти всім: як підлітку, так і дорослому.
Марина КРИВИЧ,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”