Вже чотирнадцятий рік я проживаю у надзвичайно мальовничому селищі міського типу – Великому Бичкові. Воно знаходиться у Рахівському районі Закарпатської області. Бичків – один із найстаріших населених пунктів східного Закарпаття, з моменту його заснування минуло вже 646 років. Селище лежить на берегах двох річок – Тиси і Шопурки, а також воно звідусіль оточене могутніми карпатськими горами.
Славною є і історія Великого Бичкова. Перша згадка про нього з’являється в документах ще в XIV столітті. Хоча з деяких джерел масової інформації можна зробити висновок, що заселення Бичкова почалося набагато раніше, приблизно наприкінці XIII століття. З історії села можна дізнатися про постійні війни, феодальні міжусобиці, набіги кочовиків, турецько-татарську агресію, селянські повстання.
В кінці XVIII – початку XIX століть Великий Бичків входив до 20 юридичних міст Закарпаття. У 1868 році в селищі було побудоване перше лісохімічне підприємство не лише Закарпаття, але й Угорщини, – хімзавод «Клотільда», де переробляли букові дрова на оцет, деревне вугілля та іншу продукцію.
За рахунок цього заводу наше селище надзвичайно процвітало. Продукцію хімзаводу експортували по всьому СРСР та інших країнах Європи. Поки працював завод, багато людей мали стабільне місце роботи і відносно хороший заробіток. Після розпаду хімзаводу у 1991 році, більшість людей Бичкова втратили робочі місця. Внаслідок цього, почалися масові виїзди за кордон в пошуках кращої долі.
Нині ситуація в селищі досить непроста… Робочих місць дуже мало. Люди продовжують покидати село, залишаючи свої сім’ї, їдуть на заробітки за кордон. Тому, перше, що я хотіла б змінити в своєму рідному селищі, це – збільшити кількість робочих місць, щоб наші односельчани не були в пошуках роботи за кордоном, а жили, працювали і заробляли тут – у рідному Великому Бичкові.
Наступне, що я хотіла би змінити, це – дороги. Адже, поглянувши на дороги міста чи села, одразу можна визначити його престиж. Якість дороги, на мою думку, сильно впливає на рішення людей: знову повертатися в це село чи обминати його «десятою дорогою».
В моєму селі є дуже багато визначних місць, чимало є і історичних пам’яток культури та архітектури, які б точно зацікавили допитливих туристів. Та, на жаль, через жахливі дороги і небажання влади села щодо їх змінення, туристів у Великому Бичкові зустріти майже не можливо.
Ну і наостанок я б побудувала у моєму селищі побільше розважальних і культурних закладів для молоді. Хочеться, щоб підлітки Бичкова були сильні і здорові. Та зараз у нашому селі є тільки дві спортивні секції: волейбольна і футбольна. Ці секції відвідують багато підлітків, але більшість інших дітей, не маючи таланту до цих видів спорту, не мають можливості розвивати в собі таланти до інших занять, наприклад: вчитися плавати, танцювати, малювати. Якби в мене була можливість, то побудувала б фітнес-зал, хореографічну і вокальну студії, басейн для плавання і ще багато інших корисних закладів.
Незважаючи на те, що моєму рідному селу ще є куди рости й розвиватися, для мене воно є, було і назавжди залишиться найкращим, найкрасивішим, найріднішим і найулюбленішим!
Ромена СМЕРДУЛ,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
Закарпатська область