Мама – це перше слово в житті майже кожної дитини. Це та людина, яка дала тобі можливість з’явитися на світ, побачити сонце і небо, насолодитися життям. Саме її ніжні, теплі й турботливі руки першими торкаються малюка після народження. Без них наша домівка не була б такою затишною.
Мама вчить дитину жити по совісті, в гармонії з навколишнім світом, поважати старших. Вона любить свою кровиночку, завжди розуміє її, подасть руку допомоги, поділить її радість і смуток. Де б ти не був, що б ти не робив, вона завжди освітить твій шлях іскоркою любові свого серця, відданого тобі.
Шкода, що ми не завжди цінуємо все, що для нас робить ненька. Часто не слухаємо її, погано себе поводимо, забуваємо подякувати їй за турботу. А кожен з нас повинен шанувати свою матусю за науку, любов і ласку, яку вона нам щодня дарує, за недоспані ночі й море виплаканих сліз.
Шана до матері – надзвичайно важлива риса кожної людини. І неважливо, скільки тобі років – п’ять чи п’ятдесят, тобі завжди потрібна мама, її ласка, її погляд, її порада, її тепло. Тож треба завжди шанувати неньку і пам’ятати, що не кожна людина має таке щастя. Є діти, які змалечку не знають, що таке материнська турбота і любов, бо мама або померла, або покинула дитя за певних обставин. Нікому з нас не хотілося б опинитися на їх місці. Допоки у нас є мама, ми залишаємося дітьми.
Особисто для мене матуся – це беззаперечний центр мого Всесвіту. Усі мої думки та дії пов’язані з нею. Я палко люблю та поважаю свою матусю, адже вона є моїм взірцем, янголом-охоронцем, надійною опорою та підтримкою. Я не хочу, щоб вона ані на мить сумувала через мене, тому радую її своїми вчинками та здобутками. Щоденна старанність, участь у різноманітних конкурсах та змаганнях – все це для того, аби моя мама мною пишалася. Коли вона посміхається, на душі мені стає легко і затишно. І мої теплі відчуття взаємні!
Шануймо своїх матусь! Нехай живуть вони довго-довго і зігрівають нас своїм теплом!
Олександра БОРИСЕНКО,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”