Рівненська майстриня: “Вишивати треба лише з добрим настроєм”

20.05.2011

Рівненська майстриня: “Вишивати треба лише з добрим настроєм”

Такого правила дотримується 70-річна Уляна Костючок, що з Рівненщини. Вона завжди вірила в краще. А надія, за її словами, – це головний компас у житті. Часто він показує на південь, однак інколи змушений повернутися на північ. Коли завітав до неї на гостини, то посмакував навдивовижу смачними пиріжками, котрі щойно дістала з печі. А ще весь її невеликий будиночок помережений яскравою вишивкою.
Бабця Уляна хазяйнує сама. Чоловік помер, тож усе господарство тримає на собі. Ким за своє життя вона тільки не працювала! Про деякі пам’ятні моменти згадувати приємно, а є й такі, що боляче. За вікном майоріє сад. Цьогоріч зібрала хороший урожай яблук, груш і вишень. У хаті тепло й затишно. В одній із кімнат безліч вишитих килимків і дивовижних рушників. Господиня каже, що, за давніми переказами, це символ щастя в домі, а ще саме вони сприяють міцному сну, тож повісила декілька в спальні. Уляна Костючок знає про вишивання чимало, як і кожна щира українка.

З розповіді дізнався, що важливим елементом є і сам орнамент, котрий зображений на полотні. Жінка перейняла всі ці знання від пращурів, та й сама чимало надбала. Каже: “Вишивка існує ще з древніх часів. А рушники? Де тепер цей одвічний символ нашого народу не зустрінеш? До прикладу, обряд хрещення не обходиться без нього, обов’язково з яскравими тонами, раніше, та і тепер, жодне сватання та весілля не відбувається без рушника на щастя та долю, колись і будівництво мало свої традиції, пов’язані з вишивкою. Дедалі рідше використовують народний обряд – останню крокву на завершення будови даху зносити на них. Вишивані полотна, рушники – неодмінний атрибут на похоронах. Колись кожен мав цей священний символ і в будинку. Та й нині ним не нехтують”.

Бабуся вишила не один десяток української символіки. Цікавлюся в неї стосовно орнаменту. “Знаю, – розповідає, – що кружечки, ромби та хрести означають життя, а рослинна символіка: барвінок, виноград – несе у своєму контексті вічну любов до природи”. Хоча техніка та способи вишивання в різних куточках України особливі. Зокрема, на вишиванках Полісся переважає червоний колір, інша яскрава гама. А в селах Рівненщини збереглася ще й давніша символіка. Уляна Костючок розповідає, що вишивати треба лише з добрими думками й настроєм, то й рушничок вийде хорошим і чистим, вільним від людських турбот, образ і заздрощів. А коли старанно виводиш узори, то відчуваєш якесь дивне тепло на душі. До того ж, ця справа заспокоює і навіть лікує. А ще це – символ материнства.

Жінка згадує пісню на слова Андрія Малишка: “І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала і рушник вишиваний на щастя, на долю дала”. Господиня ще енергійна та завзята. Жодна робота в неї не залишається на завтра. Сама тримає гектар орної землі. Її власноруч копає, обробляє та городину садить. Нелегка це праця. У бабусі Уляни було троє сестер і двоє братів. На жаль, дехто з них уже відійшов у вічність. А ті, що живуть у рідному селі, інколи навідуються в гості. Згадує жінка свого коханого Івана, який працював на залізниці. Доля їх розлучила. Однак внуки його доньки Галини стали для неї, як рідні. Вона їх доглядала, колихала ще зовсім маленькими й підтримує вже дорослими. Внучата часто навідуються в гості, діляться новинами.

За всі роки, що Надія з Іваном знають бабусю Уляну, за дні, проведені разом, вона стала для них близькою, рідною. А головне те, що тепле, з любов’ю ставлення один до одного ніколи не зміниться. Уляна Костючок щиро бажає кращого майбутнього для своїх близьких, внуків, які приносять яскраве світло в її буденне життя.

Петро КАТЕРИНИЧ

переглядів: 866

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *