Відповідальність — значуща риса, яка формується у вдачі та поведінці людини ще в дитинстві: іноді — завдяки наполегливості батьків чи вчителів, а інколи діти самостійно здатні виховувати в собі позитивні якості. Якщо, звісно, зростають у затишному для розвитку маленької дитини культурному середовищі й серед порядних людей із відповідними чеснотами. Це проявляється, скажімо, коли ваші малі син чи донька із задоволенням прагнуть самостійно доглядати домашнього улюбленця, вже давно прибирають у власній кімнаті, й взагалі їм подобається мати в сім’ї певні обов’язки.
Надалі вже «вмонтоване» в характер почуття відповідальності за щонайменший свідомий крок викликає повагу і є взірцевою рисою гідної особистості.
Маю на увазі дещо інакше, ніж відповідальне ставлення до конкретної справи, від якої матимете певну особисту вигоду. Адже йдеться не про задоволення своїх корисливих намірів, а про суспільну користь і визнання оточуючих. Щоб був стимул чинити правильно, варто збагнути загальновідому істину: світ тримається на вчинках кожного, всяка людина — гвинтик у величезному складному механізмі за назвою людство. Це твердження вкладається в поняття персональної відповідальності. На жаль, дехто все одно вперто вважатиме, що одна «маленька» людина не вплине на невблаганний вир життя. Саме така думка вщент нищить єдність українського народу — потужну зброю для досягнення будь-яких високих цілей.
Аби довести протилежне, розглянемо найпростіший приклад про чистоту довкілля. Якби кожна компанія відпочивальників належним чином позбувалася свого сміття, то дозвілля на природі приносило б тільки позитивні емоції і жодних нарікань на засміченість. Зрештою, як можна вважати себе непричетним до того, у чому безпосередньо береш участь, тим паче, коли з усіма можливими наслідками матимеш справу не тільки ти, а й ті, хто поруч?
Ймовірно, джерелом багатьох прикростей у житті є людська недбалість, а змінити цю ситуацію можна насамперед усвідомленням, що людина сама є творцем життя навколо себе, а життя в свою чергу — це безліч доль. Й особливо не варто постійно починати все з нового аркуша, бо ж набагато легше робити свою справу як слід і шанувати надбання інших, зберігаючи в такий спосіб чисте сумління.
Ксенія КОЗИНЕЦЬ,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
Полтавська область