Операція №5. Збір інформації на тему “Як я провів літо”

20.09.2021

Операція №5. Збір інформації на тему “Як я провів літо”

Початок школи. Будильник, немов грім серед ясного неба, заставляє головний біль посилитися. Я ховаюся в кокон з простирадла. В школу не хочеться. Я повільно закриваю очі з думкою «ще п’ять хвилиночок» і відкриваю вже в автомобілі. Відчиняю двері авто, закриваю – класу і сідаю за парту. І тепер так буде кожен божий день. А скільки днів? 365 відняти 92, 273, а ще вихідні. Мої думки перебиває голос вчителя української мови. Цей голос вітає з чудовим святом. «Аякже, чудовим», – думаю я. Щось говорить про «школа – другий дім», і про колектив. Я тихо позіхаю і прихожу в себе тільки тоді, коли перед моїм носом однокласник кидає зошит.
Знову писати щось. Ручка неприємно давить на подушечки пальців. Жах.
– Діти, напишіть твір на тему «Як я провів своє літо».
«Тільки не це», – думаю я, вивчаючи поглядом уже набридлий за ці роки портрет Шевченка над дошкою. Сусід по парті стукає по дереву в спробі написати щось, крім числа. Та і в мене ситуація не краще. Написана то тільки тема. Добре. Візьми себе в руки, Поліна, ти зможеш. Перше речення про те, що літо – чудова пора для відпочинку… і городу. Написаний абзац про поїздку до Харкова розтягується на половину сторінки. Знову голова пуста, немов моя банка з відкладеними грошима на гулянки та жуйку.

“Взагалі, як я провів літо – нікого не стосується. Це моє особисте діло, адже літо – мій особистий час, я не зобов’язана за нього звітувати у творі. Потрібно поважати права людини!” – з цією думкою я ледве не падаю зі стільця, але погляд Марії Іванівни спонукає сидіти рівно – не шпрегать і не дуінг. Гаразд… «Дні сурка» прийшлось прикрасити солодкою брехнею про табори, походи, поїздки до бабусі та тітки по третьому коліні по дідусеві…
Мій погляд вловлює написане Дашею “Єгипет”. Думка про те, що вчителька, перевіряючи її роботу, тихо зітхне зі словами: «які мої учні молодці. В Єгипет їхали відпочивати, засмагати. А спонсор моєї засмаги – город. Молодіжна така, нерівномірна…».

Вже при написанні про друзів, яких в помині не існувало, я думаю: «А можливо всі вчителі української мови – спецагенти, які збирають інформацію про нас під час навчання, а про літню пору дізнаються від нас самих? Ні, маячня».

Опис прогулянки по полю під повним місяцем закінчився усвідомленням: «вчителі збираються в учительський й обговорюють нас!»
– Поліна! – вдаряє по столі жінка, помітивши моє різке оживлення з мертвих. – Ти написала вже?
– Так, майже, – запинаючись відповідаю я і дописую кінцівку.
«Я гідна знати правду», – твердо говорю собі я і здаю роботу остання.
Учителька дивиться на мене із під товстих лінз окулярів і цокає язиком:
– У тебе є якісь питання?
Це мій шанс. Клас пустий, мені дають шанс спитати, двері закриті. Я спираюсь на стіл і питаю так впевнено, як не питала ще ніколи:
– Ви спецагент, який збирає інформацію на нас? Чи даєте ці твори, тому що першого вересня немає тем для розмов з рештою в учительській? Марія Іванівна, мені потрібна правда.
Так, я попадаю в ціль. Жінка пітніє, ховає погляд.
– Та що ти таке верзеш… – видавлює вона, а потім різко забирає мою руку. – Мало того, що звинувачує мене незрозуміло в чому, ще й подарунок зруйнувала, що за діти пішли.
А тепер піт йде в мене. Я опускаю погляд і правду. Іграшка з-під Кіндера залишилась без крильця.
– Вибачте…
Марія Іванівна збирається занадто швидко. Я боязко поправляю лямку портфеля і відхожу до стіни.
– Поліна, ці твори потрібні, щоб ви згадали, як писати. І я подивилась, наскільки ви забули мій предмет за літо. А тема підібрана так, щоб кожен міг щось написати. Хоч пиши, що в космос літала – мені все одно. Йди вже, дзвінок.

Я вибігаю з класу як куля. Соромно, але відповідь є. А чи мала ціль таку вартість, яку отримала?

Думала я про це до 5 уроку. І про мою витівку думала Марія Іванівна. Повернувшись в клас, вона помічає склеєну іграшку. Жінка посміхається і поправляє її. Під тихий сміх вчительки, фігурка видає:
– Операція №5 завершена успішно.

Поліна КЕРДАНЬ,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ «Острозька академія»

переглядів: 83

Останні новини від OGO.ua


Один коментар
  1. Робота привабила мене ще з першого абзацу. Дійсно, автор, ви створені, шоб писати ! Зазвичай, я не читаю роботи , написані від першого лиця, АЛЕ цей твір дійсно цікавий 🙂

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *