Доброго дня, шановні! Мене звати Челсі, мені 10 років. Живу я в сім’ї чудових людей, яких я люблю і, які мене люблять. Назвали мене на честь англійської футбольної команди, бо сама я – англійка. Що ж… Думаю, цієї інформації достатньо. Зараз ви поринете у життя кішки, а точніше – в один звичайний день.
Тож, хоч я і кішка благородної крові (британська прямовуха), живу на вулиці і зовсім про це не шкодую. Кожен мій день починається з першим промінням сонця, а не з двадцяти будильників, які все одно всі ігнорують. Ніхто не чіпляється з самого ранку, не лізе с тобою обійматися і цілуватися. Брр, гидота. Замість цього, я можу насолодитися пташиним співом та помріяти про те, як сьогодні спіймаю величенького горобця чи піщанку та отримую за це нагороду.
Після ранкових сонячних ванн можна й навідатись до сусідів. У сусідньому подвір’ї живе моя подружка. Фіона – сіамська кішка. У нас багато спільного: обидві полюбляємо свободу, горобців і своїх господарів. Але вона, на відміну від мене, боїться чужих людей. Чого боятися цих шкіряних? Не розумію.
“Челсі!” – пролунає на все місто близько восьмої ранку. Це знак. Знак, що час снідати. Сподіваюся, сьогодні буде яловичина у вершковому соусі або хоча б курячий паштет. На порозі бачу містера Едуарда – голову сім’ї. Його люблю я найбільше, бо він більше за всіх переживає за те, щоб я була ситою (або просто раніше за всіх встає, хтозна). Підбігаю і – о, ні.. Знову ця каша зі свинячою підливою. Ну кожен день одне й теж! Да й ще так багато. Ні, все я не з’їм – це точно. Краще до сусідів піду, котів покличу і вгощу.
Після ситного сніданку, в мене велика купа справ. По-перше, треба поспати. А де інакше мені сили брати? Я, взагалі-то, охоронець городу. Жодна миша не проскочить! О 17:30 Фіона завжди чекає мене на нашому місці для обговорення нахабства собак, що так и нариваються на те, щоб роздерти їм носа. Перед цим можна трішки відпочити. У неозначенный час на вулицю виходить молодша донька сім’ї, в котрих я живу. Вона частенько виносить мені щось смачненьке з кухні, за що я можу дати себе трішки пообіймати. Але зовсім трішки!
Місто засинає – прокидаються коти. Ох, як це чудово! Свіже повітря, темрява та ніяких мавпоподібних у шкіряній оболонці. Роби все, що хочеш, бо ніч – час свободи від усіх денних проблем. Тож, якщо побачите невелику тінь, що пробіжить по сусідньому даху, то не лякайтесь. То мої брати та сестри вирушили назустріч пригодам.
Що ж, не хочу від них відставати, тож, я побігла.
Дякую за увагу і до нових зустрічей!
Мартіна РАДЧЕНКО,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”