У кожного народу є своє минуле. Воно важливе для всіх. Джордж Сантаяна, відомий англійський письменник та філософ, стверджував: «Хто не пам’ятає минулого, приречений пережити його знову». То в чому ж полягає цінність історії і для чого її потрібно вивчати?
Для більшості учнів та студентів цей предмет здається не одним із найцікавіших. Складна термінологія або ж хронології подій роблять урок історії нудним. Я також довго не могла зрозуміти мету її вивчення. Було, то й було. Що ми зможемо вже змінити? Це твердження не покидало мою голову до певного моменту, а саме початку Революції Гідності і війни на Сході України. Спостерігаючи за жахливим, я б навіть сказала, несправедливим кровопролиттям своїх співвітчизників по телебаченню, раптом виникло питання: «Чому ми, вільний народ, й досі боремося за свободу? Невже за 27 років незалежності нічого не змінилося?»
Людство прагне винайти машину часу. Я ж вважаю, що підручник з історії замінить її, адже саме він допоможе нам відкрити завісу минулого й знайти відповідь на чимало запитань.
Усякого траплялося на тернистому шляху України. Найвизначнішим періодом, напевно, є доба козацтва, яка залишила яскравий відбиток в історії не лише нашої, а й багатьох інших країн світу, яка стала уособленням патріотизму, мудрості, сили та мужності. Була Національно-визвольна боротьба українського народу й доба Руїни, перебування під владою Московії і створення УНР, яка знову була зруйнована більшовицькою Росією. Можна ще довго гортати сторінки історичного минулого нашої країни, та найголовніше – правильно провести паралелі із сьогоденням. Лише так можна зрозуміти, що ми ніби знаходимося в замкненому колі – кожного разу стаємо на ті ж граблі, робимо одні й ті самі помилки, але не висновки. Саме тому знову переживаємо складні часи. Спостерігаючи за теперішніми подіями, не можна не згадати УНР, яка стала прикладом, як не варто створювати державу. Та, коли слідкуємо за діями наших можновладців, складається враження, що вони навпаки керуються принципами УНР, забуваючи, який кінець на неї очікував.
Справді, я погоджуся, в усіх наших негараздах можна звинувачувати владу, адже економіка занепала, реформи лише на папері, жити стає все важче, а на Сході України її сини й досі віддають свої життя, щоб над головами громадян сяяло мирне небо. Але варто ще кожному з нас зазирнути в середину душі й зрозуміти, що діється в наших головах і серцях. Чи готові ми до змін? Чи знайдемо в собі сили зробити наше життя кращим? Чи правильно ми мислимо? Питань дійсно багато. Чи отримаємо відповіді на них чи ні – залежить лише від нас самих.
Варто пам’ятати, що ми творці майбутнього. Потрібно піклуватися про свою країну так, щоб, передавши її наступним поколінням, не було соромно дивитися дітям в очі.Якщо ми припинимо визначати «хто кращий патріот», а доводити це на ділі, засукавши рукава, станемо працювати над собою на благо держави, тоді зможемо підняти її з колін, а «Слава Україні» буде звучати й далеко за межами нашої країни.
Отже, тепер ми можемо впевнено сказати, що потрібно кожному із нас бути глибоко закоріненим в історії нашої країни, палко переживати за її сьогодення і впевнено дивитися в майбутнє. Особливо важливо повертатися в минуле і робити висновки, щоб не допустити помилок, які можуть змінити наше і сьогодення, і майбутнє. Варто прагнути бути гідним громадянином, залишити по собі добрий слід і стати прикладом для нащадків.
Дарина ДЕМЧЕНКО,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
Черкаська область