Багато сторінок заповнені не нашими словами, мільйони слів написані чужим пером: історія є надбанням нації, результатом спільних зусиль, боротьби пліч-о-пліч, але аж ніяк не особистою волею когось конкретного. А щоб не повалити країну у прірву покори супостату, потрібно насамперед вивчати та знати свою історію. Тому пропоную вам ознайомитися з цією статтею, аби розставити пріоритети та змінити свою думку про цю науку на краще.
По-перше, наша Батьківщина століттями була поневолена руками убивць, ґвалтівників, моральних потвор. Наша кров була, є і буде на їхніх руках. І шукаючи серед них “хорошого” та “не-такого-як-усі”, ми ще швидше копаємо могилу своїй же Україні, за свободу якої наші предки боролися до останнього подиху. Знання історії перш за все дозволяє побачити мораль боротьби, довжиною у тисячоліття, формуючи позицію, світогляд людини. Ця позиція може бути патріотичною, націоналістичною… Але не варто дивитися на світ з-під скла рожевих окуляр, позиціонуючи себе як особу аполітичну. В теорії аполітичності тієї не існує, існують лиш люди, що хочуть всидіти водночас на обох стільцях. Такі люди й руйнують державу, суверенітет якої був здобутком поколінь небайдужих. У зв’язку з цим нам і потрібно знати свою історію, а не ховатися від світу за завісою аполітичності та “рускава міра”, наслідок впливу якого нам випала нагода бачити на власні очі. А ще колись: десятки, сотні років тому… Тоді наші предки боролися з тим же ворогом, з яким сьогодні боремося ми. І всі ті українці та українки робили все, аби ми могли розмовляти нашою рідною мовою, читати правдиву літературу; аби ми могли вивчати ту історію, котра підтверджена реальними документами. Звідси й випливає друга причина вивчати історію — правда. Зараз ми з вами живемо у епіцентрі історичних подій, маючи змогу бачити, чути, відчувати все таким, яке воно є у своїй суті. І всю цю реальність ми мусимо зберегти, аби історія нашої Батьківщини не стала напівмертвою брехнею. Зберегти — не зруйнувати і не забути. Історія України мусить бути реальною, а не вигаданою та забутою, тому тут варто замислитися: а чи не потрібно мені дійсно вивчити історію від її початку?
Третя та найцікавіша для молоді та дітей причина — цікавість. Погодьтеся, що хоча б раз за своє життя кожному з нас було цікаво дізнатися про минуле: про етнос, побут, культуру, буденність та свята, звичний ритм життя найрізноманітніших груп населення у різні часові відтинки. І саме це нам показує історія України насамперед. Вивчаючи історію, кожен з нас матиме змогу дізнатися про те, що його цікавить першочергово; перенести свою підсвідомість у минуле, буквально відчути життя колишніх людей.
Сподіваюся, що ця стаття була для вас корисною і тепер ви знаєте та розумієте, для чого потрібно вивчати власну історію, цікавитися минулим своєї країни, бути небайдужими до патріотизму та заохочувати до цього інших.
Вивчатимемо історію — творитимемо нову! Слава Україні!
Марія-Валерія СТРУС,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”