Минають п’ять років – і українцям доводиться обирати нового президента. Розпочинається парад передвиборчих обіцянок – солодких і, водночас, малореальних. Вулиці міст рясніють від біл-бордів та агітаційних наметів, а із блакитних екранів телевізорів нам обіцяють покращення життя вже сьогодні. А після перегонів, новообрані гаранти Конституції чомусь забувають про свої обіцянки та починають дбати не про добробут українців, а про власні кишені.
Якби я був Президентом України, першим кроком я би зупинив війну. Наші громадяни не повинні страждати через божевільні амбіції окремих державних «діячів». Тоді перестануть гинути чоловіки, плакати матері й діти.
Другий крок – гідні зарплати та пенсії, за рахунок скорочення фінансування апарату чиновників. Українці будуть жити і працювати на Батьківщині, а не шукати щастя за кордоном.
Третій крок – сильна економіка. Збільшивши фінансування цього сектору, ми доб’ємося економічної незалежності від інших держав. Підприємства будуть використовувати якісну українську сировину, а не купувати її за кордоном за завищеними цінами. Це дасть змогу знизити комунальні тарифи у кілька разів та зміцнити національну валюту.
Четверте – політика національної єдності. Гарантуючи рівні права представникам національних меншин, ми, водночас, зміцнюємо українську мову та культуру. Громадяни України будуть жити мирно, достойно, із впевненістю у завтрашньому дні.
Усе це для когось може здатися не реальним. Однак, виконати це – можливо: якщо почати думати про рідну країну й український народ!
Дмитрій ХАЙРУЛІН,
випускник Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
Київська область