У вік технічного прогресу сучасна людина має все. Здається, що будь-яка примха чи мрія тепер знаходиться на відстані витягнутої руки і не треба працювати над тим, щоб отримати бажане Та все ж таки є одне, мабуть, воно і є таємницею, яку непідвладно розгадати навіть ШІ.
Кожна маленька чи доросла людина має свої таємниці, про які не знають навіть найближчі і найдорожчі люди. У мене такі теж є. По-перше,це мої страхи. Я боюсь відповідати біля дошки, боюся грому, блискавки і вибухів. Мені страшно навіть від незрозумілого шурхоту в темряві. Як боротися із страхами не знаю, дуже хочу, щоб про них ніхто не дізнався. Нещодавно я побачила книгу «Іди туди, де страшно. І матимеш те, про що мрієш», автор Джим Лоплесс.
Я сором’язлива і мені часто стає ніяково в ситуаціях, які іншим здаються звичайними. Соромлюсь, коли поряд вживають грубі слова, розмовляючи між собою, але іноді боюся зробити зауваження. У мене немає надійних друзів, з якими я могла б поділитися думками, бажаннями та мріями. А тому найкращий мій друг — мама і мої собаки.
Моя друга таємниця-це моє таємне бажання ще раз побувати на озері Синевир. Цього року я була там, але побоялася зробити одну річ. У народі розповідають, що якщо пірнути на глибину цього озера, то можна опинитися на іншому боці земної кулі. Цікаво, де б я винирнула? Мабуть, десь у США чи, може, у якійсь екзотичній країні…
Ось такі мої таємниці. Може, комусь вони здадуться смішними і незначними, але не для мене.
Жоден штучний інтелект не в змозі приборкати моїх страхів, поки я сама не почну над собою працювати.
Евеліна ПІТЬКО,
випускниця Школи універсального журналіста