Найбільшим багатством нашої держави є земля і люди. Мій тато з тих, на кому тримається Україна, бо він працює на землі, з людьми і для людей. Ви, напевно, вже здогадалися: він аграрій.
З того самого часу, як закінчив Харківський національний технічний університет сільського господарства ім. П.Василенка за спеціальністю «Механізація землеробства», працює провідним спеціалістом ТОВ «АГРОСЕТ» в Ізюмському районі, що на Харківщині. В господарстві, яке спеціалізується на землеробстві та тваринництві, застосовуються найпередовіші технології, працює найсучасніша техніка. Коли влітку їдемо до бабусі з дідусем повз їх поля , тато не може втриматися, щоб не зупинити машину, аби похвалитися пишною пшеницею, духмяною гречкою, золотим соняхом. «Земля – то наше все, – каже він. – Про неї треба дбати, любити її, бути вдячним». А й справді, все, що ставимо на стіл, чим зігріваємо помешкання, заправляємо авто, з чого будуємо будинки чи робимо меблі, даруємо на свята чи ставимо на полицю – все так чи інакше вирощено на землі чи добуто з її надр.
24 лютого 2022 року в Україну прийшло лихо: росія розпочала збройну агресію, вирішила загарбати наші землі, наш найбільший скарб. Народ об’єднався в боротьбі з ворогом, став єдиним фронтом на захист рідної землі. Наш район – прифронтовий, тому ми з перших днів повномасштабного вторгнення опинилися в зоні активних бойових дій. Пройшло три роки. А я добре пам’ятаю ті дні. Було страшно, гучно, жили в підвалах. Ферми татового господарства, що в народі красиво називають «Журавлі», розташовані за межами населених пунктів, тому працівників до роботи необхідно підвозити. А люди бояться вийти з підвалів. І тато разом з іншими спеціалістами господарства їдуть по дворах, збирають працівників і разом годують і доять худобу. Та це був тільки перший виклик. Далі постало питання збуту молока: молочні заводи не погоджувалися їхати за продукцією через постійні обстріли нашого регіону. Слід зауважити, що товар в магазини не завозився з тих самих причин, люди готові були платити будь-які гроші за харчі. І керівництво господарства приймає рішення роздавати молоко всім охочим та нужденним в прилеглих населених пунктах, а людям похилого віку та інвалідам навіть з доставкою додому. В надскладних умовах початку війни поголів’я великої рогатої худоби було захищене і збережене. В ці дні я зрозуміла: мій тато – справжній герой! І не важливо, що він не носить військової форми. Він, ризикуючи життям, допомагає тваринам, людям. Він – МІЙ герой!
В ті дні ми майже не бачили тата, додому він приїжджав хіба що аби поспати. Ми не знали, чим він займається тепер на роботі, але були впевнені, що чимось надважливим. Навесні, коли прийшов час посівної, трапилося страшне лихо: на територію господарства прилетіла ракета «Іскандер – М». Згоріло багато сільськогосподарської техніки. Добре, що керівництво передбачливо розмістило автомобілі, трактори, комбайни та обладнання в різних місцях, тому не вся техніка була знищена.
Складнощі першої воєнної посівної полягали не тільки в недостатній кількості обладнання та техніки. Близько тисячі гектарів посівних земель, тих, що ближче до окупованої тоді Балаклії, залишилися не обробленими через залишки вибухонебезпечних предметів на них. Ще частина згоріла влітку в результаті обстрілів. У багатьох працівників господарства були зруйновані будинки. Співробітники надавали прихисток потерпілим у себе вдома, в родичів, а трохи згодом керівництво господарства допомогло постраждалим придбати чи відновити житло.
Після збору врожаю чергове випробування – реалізація продукції. Та «агросетівці» з честю з ним справилися: незважаючи на відсутність зерносховищ, застосували технологію зберігання в 200- та 400-тонних поліетиленових мішках, а техніку для завантаження доставили аж із Чернігівської області. Це допомогло господарству зберегти зерно, коли були проблеми з його збутом.
ТОВ «Агросет» продовжує приймати виклики воєнного часу і з честю тримає аграрний фронт: попри складнощі, своєчасно виплачує заробітну плату своїм працівникам, розраховується з пайовиками, допомагає громаді і, звичайно, зміцнює продовольчу безпеку України. Я пишаюся своїм татом, який докладає до цього багато зусиль. Вірю в Перемогу, з нетерпінням чекаю Миру!
Вероніка БАЄВА,
учасниця XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,
Харківська область