Цей твір-чи не найскладніший у моїй поки що короткій практиці. Мені потрібно вмістити всі враження і почуття у певну кількість символів. Цілий рік життя вкласти у кілька тисяч слів.
Привіт… Пишу від імені тієї людини, якою стала за цей час. Я навіть уявити не могла, що за рік моє життя так зміниться. Правду кажучи, ми всі зрозуміли наскільки мінлива реальність, які страшні речі можуть відбуватися. Погодьтеся, що наше життя-сукупність білого і чорного. Темрява не може панувати постійно, тож у кожного з нас є свій промінчик радості. Для мене ним став саморозвиток. Тому минулого року я почала навчання на курсі «Школа універсального журналіста».
Все почалося з того, що на адресу моєї школи прийшов лист. Зовсім неочікувано я впізнаю свої ініціали на конверті, де відправник-Острозька академія. Уявіть шок людини, яка читала про цей навчальний заклад зі сторінок підручника з історії, а тепер отримує персональне запрошення на навчання звідти. Якщо чесно, це ніяк не вкладалося у моїй голові, але заручившись підтримкою батьків і рідних, я вирішила скористатися цим шансом. До того часу писала твори лише на уроках, хоча досить довго збирала колекцію думок. До речі, конверт із запрошенням бережу, вважаю його символом того, що можливостей є багато, головне обрати свою.
Час навчання минув непомітно, це той період творчого життя, до якого я хочу повертатися, згадувати, який безмежно ціную. Я побачила свої сильні та слабкі сторони, навчилася розуміти та виправляти помилки.
У своїх творах я підіймала різні теми, які торкалися насамперед чогось людського. Про кого писати у такий час, якщо не про людей? Ми побачили наскільки божевільною може бути людина у повноті своєї влади і наскільки незламними можуть бути люди у своїй біді.
За цей час я навчилася бачити творчість, там, де здавалося її немає. Цю частину свого життя відгородила від жахів, намагалася запалити серця вогнем впевненості й віри.
Можу сказати про створення власного стилю, ще непевного, схожого на морську хвилю, таку мінливу і неспокійну. Я вчуся працювати зі словом за його правилами, часто прошу у нього поради.
Змінилася моя манера викладу думок. Я навчилася переносити їх на папір, а не ховати у бездонну скриню власної невпевненості.
Я знаю, що попереду ще багато роботи, але впевнена, що певні кроки вже зробила. Взагалі, думаю, що кожен з нас носить у собі риси міфічного Ікара. Стараюся високо підійматися, але бережу крила для наступних польотів. Чесно кажучи, падінь теж вистачало, і не тільки у творчому плані. Кожному було важко, кожен хвилювався за наш спільний дім. Майже рік ми живемо тим життям, яким жити не повинні. Життя за правилом двох стін-точно не має стати символом XXI століття. Незламність, сила, мужність-скіпетр влади в руках нашого тисячоліття.
Не хотіла б закінчувати твір як зірки на кінопреміях, але хочу висловити слова подяки. Дякую своїм батькам і рідним, що дали змогу використати цю можливість, за підтримку, за те, що вірили у мої сили, коли я сама сумнівалася. Дякую Віталію Юрійовичу за його роботу, за кожен коментар, за мотивацію. Дякую кожному, хто читав мої твори. Сподіваюся, що мої думки залишили свій слід у вашому серці. Мала за честь навчатися на базі університету «Острозька академія». Сподіваюся, що наші шляхи колись зійдуться.
До нових зустрічей!
Лілія ДЖЕМЕСЮК,
випускниця Школи універсального журналіста