Журналістика – це професія, яка піддається лише сильним духом, наполегливим, цілеспрямованим людям, які прагнуть змінити світ на краще. Сьогодні я напишу саме про таку людину — Марію Равшер, мою односельчанку з Кобак, що на Прикарпатті. Це село завжди було наповнене талантами, але такої людини гуцульський край ще не бачив.
Одного липневого ранку у домі Равшерів народилася кароока дівчинка, поцілована Богом. Звали її Марічка. Її дитинство було вкрай важким через її фізичну ваду. Марія – це людина, яка вміла всіх потішити і заспокоїти. Ця людина завжди прагнула справедливості і тягнулась до всього , що оточувало її.
Журналістика завжди приваблювала Марію. Коли Марія Іванівна чула про Марка Черемшину( поет, який народився в нашій місцевості), в її серці запалювався вогонь. Все своє життя М. Равшер присвятила йому. Вона намагалась відновити всі моменти в яких жив наш поет-земляк. Ця людина прагнула вивчити і донести всім історію свого народу. Щодня вона відмикала оселю Марка Черемшини і розповідала дітлахам все що знала про нього. Також вона святкувала його дні народження ,як свої. Але що вона могла зробити. В її голові було безліч ідей та вада заважала їй виконати їх. Спроб допомогти їй в цьому було багато , але допомога була не тривалою. Та захоплення поетом було далеко не єдине. Марія Іванівна була одним із головних редакторів книги «Здвиженський храм» та видала книгу «Перед Іванової душі». Громадська діяльність захопила цю маленьку на зріст людину з великою душею. Вона була директором спілки асоціації інвалідів. Марія Іванівна прагнула довести світу ,що інваліди це такі люди як і ми. Марія Смелік – маленька на зріст жінка, яка має могутню силу, коли йдеться про захист людей із обмеженими фізичними можливостями. Матінка усіх інвалідів Косівщини бачила всесвіт у душах цих людей. Марія – хресна мати в літературі та сценічному мистецтві. Її гордість – це акторська група «Газди». Вміння вловлювати різницю між тим, що написано і тим, що читається між рядками – ще один талант Марії. В останні роки свого життя Марії було важко. Її самопочуття погіршилося. Та попри всі перешкоди вона продовжувала свою діяльність. Вона хотіла розпочати нову дослідницьку роботу про чоловіка,який з Кобак до Рахова йшов босоніж, щоб принести ікону до храму. Але, на жаль, не встигла.
«Після смерті Равшер Марії наше село немов осиротіло. Важко усвідомити, що її з нами немає. Коли бачиш контакт в телефоні і розумієш , що слухавку ніхто не підійме розривається душа», – кажуть рідні та друзі. Марію в Кобаках всі пам’ятають. Вона завжди живе в моєму серцю, її творчий шлях надихає мене стати журналістом і сіяти зерна правди й добра в людські душі.
Ольга ПУГАНОВА,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
Івано-Франківська область