Життя… Таке дивне та цікаве, наповнене радістю і сумом, піднесеннями та падіннями. Кожна людина проживає його по-різному. Більшість прагне до щасливого та успішного майбутнього. Але багато хто тримається за минуле.
Чи слід пам’ятати минуле, триматися за нього? Для чого воно нам? Чи можливе наше майбутнє без минулого? Всі мають власну відповідь на це питання, але я хочу поділитися своєю.
Якось на просторах Інтернету я наштовхнулася на одну цікаву цитату: “Ми чіпляємося за своє минуле, тому що не довіряємо майбутньому.” Вона доволі коротенька, але пояснює багато. Минуле ніби людина, яка заздрить тобі і не хоче, щоб ти чогось досягав. Вона завжди намагається повернути тебе назад. І ми повертаємося, бо невідомість, яка знаходиться попереду, завжди лякає. Минуле, на мою думку, добре тільки тим, що воно в минулому. Можливо, хочеться повернутися назад, бо там було добре, були люди, з якими почувався добре. Було все, чого не маєш зараз. Але не потрібно засмучуватися, бо, як говорить Ліна Костенко, “кожен фініш – це, по суті, старт”. Остання сторінка – це не кінець, це початок нової книжки. Ось так і з майбутнім. Все, що відбувалося в минулому, дає якийсь досвід та поштовх у майбутнє. Можна отримати досвід, емоції, позитивні моменти. Але триматися за минуле і за все, що там було, не слід. Це ніби велосипед, яким ти хочеш доїхати до магазину, але той велосипед прив’язаний до дверей гаража. В цьому випадку магазин – це майбутнє, двері гаража – це минуле, яке нас тримає.
А тепер поговоримо про досвід. Чи слід брати його до уваги, а тим більше пам’ятати? Мені здається, що досвід – це єдина річ з минулого, яку слід пам’ятати для того, щоб не повторити своїх помилок, не наступати на одні і ті самі граблі. Але і тут не треба перебільшувати, щоб досвід не породжував страх. Це звучить сумно, але, маючи досвід, ми починаємо боятися своїх дій. Боїмося, що все повториться і знову не вийде. Треба навчитися керувати досвідом так, як і страхом. Зробити його своїм другом, бо в іншому випадку він керуватиме нами.
Люди з минулого… Вони залишили слід у твоєму житті. Якщо позитивний, це – добре. А негативний?.. Чи може змінитися така людина? Впевнена, що ні. В людини можуть змінитися інтереси, але не вона сама. У кожного з нас є люди, які залишилися в минулому. І не всі вони такі прекрасні, як здавалося. Треба зрозуміти, що “ця людина з минулого”. До таких людей завжди треба ставитися з обережністю, не підпускати близько до себе.
Ну от і все. На кінець хочу сказати: “Ніколи не повертайся в минуле… Воно вбиває твоє теперішнє. Історії не повторюються, а люди не змінюються. Ніколи нікого не чекай і не стій на місці. Кому потрібно – наздоженуть”.
Анастасія МОСЕЙЧУК,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”