Пригадайте, як виглядає географічна карта. Пригадали? Чи відкрили Google Maps? Якщо ви використали уяву, то, напевно, перед вашими очима постала мережа вулиць міста. Та й мобільний додаток покаже те саме. А тепер придивися уважніше. Поспостерігайте за дорогами і тротуарами, що переплітаються між собою і якими ви пересуваєтесь. Вам це нічого не нагадує? Точно? Якщо простими словами, то приблизно так само виглядає наш мозок на клітинному рівні. Величезна, щільна і густа сітка нервових клітин, які взаємодіють між собою і дозволяють нам мислити. І що це нам дає?
Отож, ви побачили неймовірну красу озера Барвінок біля Нового Роздолу чи древнє городище в Стільсько. Хочеться, ну дуже хочеться поїхати туди самому і побачити ці краєвиди на власні очі. Що зробимо перш за все? Звісно, подивимося на карту. Де ця місцина? Кількадесят кілометрів від Львова – чудово! Пакуємо рюкзак, готуємо велосипед, або як тут кажуть, ровер і… Досліджуємо карту. Так, стільки проїхати прямо, в такому місті повернути туди, в такому – туди. Наче запам’ятав, але варто ретельно “просканувати очима” маршрут. Якщо буде можливість, звісно, можна по ходу звіритися з картою і відкоригувати подорож. Але ж, погодьтеся, набагато цікавіше поринути в дорогу з головою, без використання яких-небудь гаджетів.
Саме про такі мандрівки я й хочу розказати. Адже саме в такий спосіб карта в нашому мозку має можливість розширюватися , вдосконалюватися, доповнюватися деталями і надійно закріплюватися в пам’яті. Бо як працює “головний комп’ютер”? Ми накопичуємо інформацію про маршрут (плануємо подорож) і закріплюємо дані безпосередньою подорожжю. Так нейронна мережа розвивається, а за нею й пам’ять і ефективність розумової праці. Тобто, розвиваємося ми, як біологічний вид.
Крім покращення функцій, пов’язаних напряму з мозком, подорожуючи велосипедом можна забезпечити собі розширення польового функціоналу. На практиці виточується широкий спектр навичок, необхідних для орієнтування на місцевості, комунікації з тутешніми мешканцями і робіт, пов’язаних із лагодженням велосипеда. Якщо це кількаденна мандрівка з ночівлею в палатці, то до списку можна додати вміння встановлювати намет, розводити вогонь, можливо, готувати на ньому. Усе це дає можливість розвиватися людині в двох вимірах: в інтелектуальному та особистісному і нехтувати цим шансом означатиме позбавити себе цілісного відчуття життя й розвитку.
Та переважна більшість тих, хто подорожує, навіть не замислюється над тим, яку роботу в той час виконує мозок. Бо паралельно з нею він насичує себе цілим букетом різноманітних гормонів, які відповідають за наші емоції. Саме вони частково перешкоджають тому, щоб думати про нейрони. Як не дивно, основою відчуттів від подорожі є щастя. Так, коли минаєш широкі простори українських рівнин і висоти Карпат або Кримських гір, серце палає. Відчуває “emotional mix” – суміш любові до країни і мандрів, захоплення, гордості, і так далі, і тому подібне. Інколи, подорож може підштовхнути до вирішення якихось внутрішніх суперечностей особистості. Частіше – відпочити від буденної метушні. Але завжди це приводить до позитивних результатів.
Перераховуючи переваги подорожей, не можна оминути наступної: розширення знань про географію свого регіону, а, можливо й країни і не лише. Світ великий, а тому все залежить від смілості і масштабу проведених “вилазок”. Їх неодмінно можна використати у плануванні подальших подорожей. А ще, цікаві дорожні історії розказані з перших вуст беззаперечно мають шанс наситити відпочинок з друзями. Можливо, комусь мандри стануть джерелом натхнення для творчої діяльності, а комусь додадуть родзинки до своєї персональності. Але в любому випадку дозволить відчути повноцінний смак життя.
Станіслав ХАБАК,
випускник Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”